Сьогодні в Поллі своїх проблем удосталь. Йому вистачило того одного слова, щоб зрозуміти, як вона почувається. Звуки «л» в «алло» були трохи невиразні. Таке трапляється лише тоді, коли вона приймає пігулку перкодану або й не одну, а його вона приймає лише коли болить дуже сильно. Хоч вона й ніколи не говорить цього прямо, Алан підозрює, що Поллі живе зі страхом, що одного разу «перк» перестане допомагати.
Як ти, красуне? запитав він, відкидаючись у кріслі й прикриваючи очі долонями.
Аспірин не особливо допоміг голові. «Можливо, варто попросити в неї трохи перку», подумав він.
У мене все добре. Він чув, як обережно вона говорить, переходить від одного слова до іншого, ніби по камінцях перетинає потічок. А ти? Якийсь змучений у тебе голос.
Та адвокати вічно вимотують. Він відклав думку про те, щоб зайти побачитися з нею. Вона скаже: «Звісно, Алане», й буде рада його бачити, майже така ж рада, як і він від зустрічі з нею, але це обтяжить її ще більше, ніж їй сьогодні треба. Думаю, я просто піду додому й одразу ляжу спати. Не проти, якщо я не заскочу сьогодні?
Ні, золото, насправді навіть краще буде, якщо не заходитимеш.
Дуже зле сьогодні?
Бувало й гірше, обережно вимовила Поллі.
Я не про це питав.
Не дуже зле, ні.
«Твій же голос виказує, що ти брешеш, кохана», подумав він.
Добре. А що там з тією ультразвуковою терапією, про яку ти розповідала? Щось дізналася?
Ну, було б добре, якби я могла собі дозволити півтора місяця в лікарні «Мейо», раптом пощастить. Але я не маю як. І не кажи, що ти маєш таку змогу, Алане, бо я вже трохи змучилася називати тебе брехуном.
Я думав, ти казала про Бостонську лікарню
Наступного року, пояснила Поллі. Вони запустять клініку з ультразвуковою терапією наступного року. Напевно.
Якусь мить повисла тиша, і він уже був хотів попрощатися, але знову заговорила вона. Цього разу голос звучав трохи веселіше.
Зранку заходила в новий магазин. Попросила Нетті спекти торт і прихопила його з собою. Чиста ворохобниця, звісно, поважні пані ж не носять випічку на відкриття. Це ж, можна сказати, на камені висічено.
І як? Що там продається?
Та всього потрохи. Якби притиснули до стіни, я б сказала, що це крамниця рідкісних і колекційних дрібниць, але насправді тут важко дати якесь визначення. Треба самому дивитися.
З власником познайомилася?
Містер Ліленд Ґонт з Акрона, Огайо, розповіла Поллі, і лише тепер Алан дійсно почув якийсь натяк на усмішку в її голосі. Він буде таким собі предметом обожнювання для елітки Касл-Рока цього рокуну я так передбачаю принаймні.
А ти що про нього думаєш?
Коли Поллі знов заговорила, усмішка в голосі проявилася ще більше.
Ну, Алане, скажу чесно: ти моє золото, і, сподіваюся, я твоє, але
Тимоє, промовив він. Головний біль трохи відступав. Він сумнівався, що це завдяки дивовижному аспірину Норріса Ріджвіка.
але від нього і моє серденько побігло стриб-скоком. А бачив би ти Розалі з Нетті, коли вони повернулися
Нетті? Він зняв ноги зі столу й сів рівно. Нетті ж власної тіні страхається!
Ага. Та оскільки Розалі переконала її сходити з неюти ж знаєш, та бідося нікуди сама не піде, я запитала Нетті, що вона думає про містера Ґонта після того, як прийшла вдень додому. Алане, її бідні старі очі просто загорілися, туман у них розійшовся. «У нього є карнавальне скло! говорила вона. Дуже гарне карнавальне скло! Він навіть запросив мене зайти завтра й подивитися ще на інші!» Здається, це вперше за чотири роки вона стільки проговорила. Ну я їй і сказала, чи ж це не мило, Нетті? А вона: «Так, а знаєте що?» Я, звісно, запитала що, і Нетті відповіла: «А я, мабуть, і піду!»
Алан розсміявся, голосно й щиро.
Якщо вже Нетті йде до нього в гості охоче й без якоїсь duenna, думаю, й мені варто піти подивитися. Чоловік, напевно, дуже приємний.
Ну, знаєш, що смішновін не гарний, принаймні не такий, як гарними бувають актори, але в нього просто прекрасні каштанові очі. Це така окраса його обличчя.
Ну, ви дивіться, пані, гаркотнув Алан. Мій мускул ревнощів починає смикатися.
Вона трішки посміялася.
Не думаю, що тобі варто хвилюватися. Але є ще одне.
Що ще?
Розалі розповідала, що туди заходила Вілма Джерзик, поки Нетті була там.
Щось сталося? Погиркалися?
Ні. Нетті поблимала очима на ту Джерзик, а та ніби губу закопилила в її бікну, так Розалі розповідала, а потім Нетті поквапилася геть. Вілма Джерзик останнім часом не дзвонила тобі через пса Нетті?
Ні, відповів Алан. Та й не було причини. Я проїжджав повз будинок Нетті після десятої разів пять за останні півтора місяця, десь так. Пес більше не гавкає. То лише щенята таке роблять, Поллі. Він трохи виріс, і в нього добра господиня. Може, у Нетті й трохи забагато птахів у шпаківні, але з тим собакою вона добре розібралася як там його звати?
Рейдер.
Ну от, Вілмі Джерзик доведеться знайти якусь іншу причину кородитися, бо з Рейдером покінчено. Але її то не зупинить. Такі пані, як Вілма, ніколи не вгамовуються. Річ же не в собаці була взагалі, правда. Вілма була єдина з цілого району, що скаржилася. Річ у Нетті. У таких людей, як Вілма, нюх на слабкість. А від Нетті Кобб у тому плані аж дух забиває.
Так, сумно й замислено погодилася Поллі. Ти чув, що Вілма Джерзик якось подзвонила їй уночі й сказала Нетті, що як та не заткне собаку, то вона прийде й переріже йому горло?
Ну, спокійно відповів Алан. Я знаю, що таке тобі розповіла Нетті. А ще я знаю, що Вілма до всирачки налякала Нетті, а в тієї є свої проблеми. Я не кажу, що Вілма Джерзик не здатна на такий дзвінок, бо це брехня. Але, можливо, Нетті те все надумалося.
Те, що в Нетті проблеми, немале заниження, але більше говорити й не було сенсу: вони обоє знали, про що йдеться. Після років пекла у шлюбі з нелюдом, який знущався з неї всіма способами, якими чоловік може знущатися з жінки, Нетті Кобб загнала своєму благовірному виделку для мяса в горлянку, поки той спав. Вона провела пять років у «Джуніпер Гілл»психіатричній лікарні біля Оґасти. Працювати на Поллі вона почала в рамках програми звільнення з-під варти для роботи. На думку Алана, їй як нікому пощастило подружитися з такою людиною, і покращення стану Нетті лише підтверджувало його думку. Через два роки Нетті переїхала у власне невеличке житло на Форд-стріт за шість кварталів від центру.
У Нетті є проблеми, так, погодилася Поллі. Але її реакція на містера Ґонта, от не перебільшую, я просто в шоці була. Це було дійсно страшенно мило.
Треба й самому познайомитися з тим чоловіком, сказав Алан.
Розповіси мені, що думаєш. І заціни ті карі очі.
Сумніваюся, що моя реакція на них збігатиметься з твоєю, сухо проронив Алан.
Вона знову засміялася, хоча цього разу, як йому здалося, дещо вимушено.
Спробуй трохи поспати, порадив він.
Постараюся. Дякую, що подзвонив, Алане.
Нема за що. Він замовк. Я кохаю тебе, кралю.
Дякую, Алане я також тебе кохаю. На добраніч.
На добраніч.
Він поклав слухавку, викрутив шийку настільної лампи так, щоб вона світила на стіну, тоді закинув ноги на стіл і склав долоні перед грудьми, ніби в молитві. Вистовбурчив указівні пальці. На стіні вистромив вуха кролик із тіні. Алан просунув великі пальці між виструнченими вказівними, і кролик завертів носом. Алан змусив кролика пострибати через імпровізовані вогні рампи. Далі перевальцем посунув слон, помахуючи хоботом. Аланові долоні рухалися зі спритною й моторошною легкістю. Він майже не помічав тварин, яких створював: це була його стара звичка, як-от інші люди скошують очі на кінчик носа й промовляють «Ом».
Він думав про Поллі. Поллі та її бідні руки. Як їй допомогти?
Якби питання було лише в грошах, він би повіз її на стаціонар у лікарню «Мейо» хоч завтраз підписом, завіренням і доставкою. Він би це зробив навіть якби довелося закутати її в гамівну сорочку та обколоти заспокійливими.
Але питання не лише в грошах. Ультразвук як спосіб лікування дегенеративного артриту лише починає розвиватися. Він може виявитися ефективним, як вакцина Солка, і маячнею, як френологія. У будь-якому разі, зараз це не має значення. Імовірність тисяча до одного, що це нічого не дасть. Проте його лякала не втрата грошей, а розбиті надії Поллі.