«Викинь ту довбану фігню».
Та він не думав, що зважиться. Принаймні не сьогодні. Він закинув приколостанній, який Тодд зміг купити у, за його словами, найкращому магазині світу, назад у бардачок і захряснув дверцята. Тоді ще раз узявся за ручку, ухопив портфель і вийшов з машини.
Він глибоко вдихнув повітря раннього вечора, сподіваючись, що це допоможе. Не допомогло. Відчувався запах гнилої деревини й хімікатів, непривабливий дух, що регулярно доносився з паперових фабрик у Рамфорді, миль за тридцять на північ. Вирішив, що потелефонує Поллі й запитає, чи можна зайти. Це допоможе.
«Мабуть, розумнішої думки й не накумекаєш! завзято погодився голос депресії. І, між іншим, Алане, пригадуєш, як він тішився тією змією? Він нею всіх підколював! У Норріса Ріджвіка ледь серце не репнуло, а ти так реготав, що мало не обісцявся! Памятаєш? Який же жвавий він був! Який чудовий! А Енні памятаєш, як вона сміялася, коли ти їй розповів? І вона була жвава й чудова, правда? Звісно, наприкінці вона й близько не була такою жвавою, та й чудовою також, але ти цього й не помітив, правда? У тебе своїм була голова забита. Наприклад, тією справою з Тедом Бомонтомти ж реально лише про це й думав. Про те, що сталося в їхньому будинку біля озера, й про те, як, коли все закінчувалося, він напивався й дзвонив тобі. А тоді його дружина взяла близнят і покинула його усе це, а ще ж звична робота в місті добряче забили тобі голову, чи не так? Настільки, що ти й не помітив, що діється у власному домі. Зле, що ти на це не звернув увагу. Бо якби звернув, вони б іще жили! Про це тобі також не варто забувати, тож я нагадуватиму і нагадуватиму і нагадуватиму. Окей? Окей!»
Збоку на універсалі тягнулася подряпина, довжиною десь із фут, одразу над отвором бензобака. Вона зявилася вже після смерті Енні з Тоддом? Цього він пригадати не міг, та це й не особливо важило. Він провів уздовж неї пальцями й знову нагадав собі, що треба завезти авто в «Суноко» до Сонні на ремонт. З іншого боку, навіщо перейматися? Може, просто взяти ту трикляту чортопхайку до Гаррі Форда в Оксфорд і обміняти на щось менше? Пробіг відносно невеликий. Можливо, вдасться домовитися про обмін з оплатою
«Але ж Тодд розлив молочний коктейль на передньому сидінні! обурено озвався голос у голові. Він зробив це ще коли був ЖИВИМ, Алане, старий! А Енні»
Ой, та заткнися, промовив він.
Він підійшов до будівлі, тоді спинився. Поруч, так близько до дверей, що його можна було б ударити, відчинивши їх навстіж, стояв великий червоний «кадиллак-севіль». Йому не було потреби навіть дивитися на номерний знак, щоб знати, що там написано «КІТОН 1». Він, замислившись, провів долонею по гладенькій шкурі авто, після чого ввійшов усередину.
2
Шила Бріґгем сиділа в скляній диспетчерській будці, читала «Піпл» і пила шоколадне молоко «Ю-Гу». Обєднані шерифська управа й департамент поліції Касл-Рока стояли безлюдні, якщо не враховувати Норріса Ріджвіка.
Норріс сидів позаду старої електричної друкарки «Ай-Бі-Ем», працював над звітом з тією болісною, затамованою зосередженістю, якою супроводжувати паперову роботу міг лише Норріс. Він втуплювався в друкарську машинку, тоді різко нахилявся вперед, ніби його вгатили в живіт, і з поспішним гуркотом починав лупити по клавішах. Він залишався у згорбленій позі достатньо часу, щоб прочитати написане, після чого мяко стогнав. Лунав звук «клац-рип! клац-рип! клац-рип!», із яким Норріс користувався коректором «Ай-Бі-Ем», щоб виправити помилки (зазвичай він витрачав за тиждень цілий коректор), після чого Норріс виструнчувався. Далі була багатозначна пауза, після якої цикл повторювався. Приблизно за годину Норріс кидав завершений звіт Шилі в кошик із вхідними документами. Раз чи двічі на тиждень ці звіти можна було навіть розібрати.
Норріс підняв голову й усміхнувся, забачивши Алана, що перетинав невелику зону з камерами.
Здоров, начальнику, як воно?
Ну, з Портлендом на два-три тижні розібрався. Тут нічого не відбувалося?
Нє, все спокійно. Алане, знаєш, у тебе очі червоні як не знати що. Знов травою-муравою бавився?
Ха-ха, гірко проронив Алан. Випив пару бокалів з кількома копами, а тоді тридцять миль витріщався на дальні світла. Маєш аспірин біля себе?
Як завжди, відповів Норріс. Сам знаєш.
У долішній шухляді Норрісового стола розміщувалася його аптека. Він висунув її, попорпався, дістав величезний флакон каопектату з полуничним смаком, перевірив етикетку, похитав головою й поклав флакон назад у шухляду, після чого понишпорив там іще. Зрештою дістав пляшечку з дженериком аспірину.
Маю для тебе невелику роботу, повідомив Алан, беручи флакон і витрушуючи собі на долоню дві пігулки. Разом із ними висипалася купа білого пилу, і він замислився, чому з дженерика аспірину завжди осипається більше пилу, ніж із брендованого. А потім іще замислився, чи не сходить з розуму.
Оу, Алане, у мене ще дві срані форми Е-9, і
Коней притримай. Алан підійшов до охолоджувача води й дістав паперовий стаканець із циліндра, вкрученого в стіну. «Буль-буль-буль»долинуло з бака, поки він наповнював стаканець. Тобі треба лише перетнути кімнату й відчинити двері, через які я щойно зайшов. Так просто, що й дитина впорається, правда?
Що
Лише не забудь узяти з собою блокнот, зауважив Алан і заковтнув аспірин.
Норріс Ріджвік одразу насторожився.
Твій же он на столі, біля портфеля.
Знаю. І там він і залишиться, принаймні на сьогодні.
Норріс довго дивився на нього. Зрештою спитав.
Бастер?
Алан кивнув.
Бастер. Бляха, знову припаркувався на місці для калік. Я йому вже минулого разу говорив, що мене замахало попереджати.
Першого виборного Касл-Рока, Денфорта Кітона ІІІ, називали Бастером усі, хто його знав, окрім муніципальних працівників, які, бажаючи втримати посаду, старалися називати його Деном чи містером Кітоном, коли той був неподалік. Лише Алан, який був вибраним чиновником, смів називати його Бастером в обличчя і вже скористався цим правом двічі, коли був дуже розлючений. І припускав, що вчинить так ще не раз. Ден «Бастер» Кітон був чоловіком, розлютитися на якого Аланові Пенґборну було дуже легко.
Та ну! вигукнув Норріс. Ти з ним поговори, Алане, окей?
Не можу. У мене наступного тижня нарада з виборними стосовно закупівель.
Він мене вже й так ненавидить, хворобливо промовив Норріс. Я ж знаю.
Бастер ненавидить усіх, окрім дружини й мами, пояснив Алан, і то щодо дружини я не впевнений. Але факт лишається фактом: я його попереджав разів пять минулого місяця про паркування на нашому єдиному місці для людей з інвалідністю, а тепер хочу підперти слова ділом.
Та ти так мене з роботи попреш, а не підіпреш. Алане, це реально кінчено, я серйозно. Норріс Ріджвік мав вигляд ніби з реклами книжки «Коли погані речі трапляються з хорошими людьми».
Розслабся, сказав Алан. Почепиш йому на лобове штраф на пять доларів. Він підійде до мене й скаже, щоб я тебе звільнив.
Норріс застогнав.
Я відмовлю. Тоді він скаже мені порвати штрафну квитанцію. І на це я також відмовлю. А тоді, завтра в обід, коли він трохи перепіниться через те, я змилуюся. І коли в нас буде наступна нарада щодо закупівель, він мені буде винен.
Ага, а мені він що буде винен?
Норрісе, ти хочеш новий пульсуючий радар чи ні?
Ну
А новий факс? Ми ж уже майже два роки говоримо про те, що нам потрібна нова факс-машина.
«Так! фальшиво скрикнув радісний голос у нього в голові Ти почав говорити про нього ще коли Енні з Тоддом були живі, Алане! Ти не забув? Не забув, коли вони були живі?»
Ну, думаю промовив Норріс. Він потягнувся по блокнот штрафних квитанцій із сумом і покірністю на обличчі.
Ти хороший чоловік, сказав Алан із сердечністю, якої не відчував. Я трохи побуду в себе в кабінеті.
3
Він зачинив двері й набрав Поллі.
Алло? озвалася вона, і він одразу зрозумів, що не розповідатиме їй про депресію, яка охопила його з такою гладенькою повнотою.