І що то було?
Не знаю, дівчата, але теє я наче вже його десь бачив.
Еге. Де? Перепив, то з чортиками гомонів?
Галю
Що? спитала худюча Галина.
А як кому й справді допомога треба? сердешна Нінка малювала в уяві страшні картинки скаліченого.
Можна у район подзвонити. Так швидка навряд чи проїде. Вгрузне І хто знає, є той постраждалий чи приверзлося Бачила, який чудний?
Еге
Що «еге»? Перевірити треба, бо ніч, потім очей не стулиш від думок. Льошо
Що?
Що? Коня дай. Шурхіт, диви, і по розмоклій дорозі пройде. Сильна тварина.
Чоловяга замислено чухав потилицю:
Шурхіт, дівчата, де хоч пройде.
Ну то даси?
Олексій дивився вдалеч, вочевидь, щось пригадуючи:
А впораєтесь?
Нінка випнула груди, гойднула ними, все одно, що зброю масового враження продемонструвала, і спитала:
Сумніваєшся?
Олексій сплюнув:
Згадав!
Ну-ну всміхнулись і швиденько пішли у двір. Марна справавислуховувати хмільні спогади. Нащо? Натомість жіноцтво уміло хазяйнувало біля коня. Чорний красень вилискував боками, іржав у долоні й, здавалось, радів скорій дорозі. Господар зітхнув розчаровано, мовляв, баби, однак характер гору взяв. Адже бідолаха не полінувався і таки пошкутильгав до хати, довго вовтузився біля вікна, а вийшов, що нова копійка, переможно розмахуючи газетою.
Осьдечки, дівчата. Я ж казав! Бачив я цю пику раніше. Ось.
Сусідки зиркнули на першу шпальту обласного тижневика. Мер Городового? Шоковано роззявили роти:
Та невже?
Перейбиніс?
І що така цяця у нашому болоті забула?
А може, теє? Схожий, га?
Ну-ну, Олексій вдоволено шкірив зуби, затискаючи в руках новенькі банкноти. Але щастя тривало не довго. Збагнувши, що й до чого, Галька зі швидкістю факіра висмикнула гроші з рук:
Постраждалому віддамо.
Чоловяга ледь не вдавився:
Еге! Знайшла нужденних. Мер районного центру, ще й сусіднього. До нас ніяким боком. У них бабла хватає. Чуєш, Галю, не дурій. Моʼ, ще по селу побіжиш, щоби людоньки на ліки скинулись?
Жінка зітхнула, глянула спідлоба і повернула одну двохсотку.
Тобі вистачить.
А решта?
Розкатав губу.
Нінка, аби припинити перерахунок несподіваного капіталу, хутенько ворота відчинила, коня вивела, на віз примостилася й гукнула щосили:
Карету подано!
Галька й собі заскочила, обсмикнула спідницю і, відчуваючи, що на безпечній відстані, показала язика обуреному сусіду:
Твою частку Оксані віддам. Отакечки.
Бідолаха зітхнув, однак змирився. А що лишалось? Тільки дивитись, як розмитим полем їде чорний кінь, а на возі, мов на палубі корабля, розхитуються дві жінки.
Ет!
Сплюнув у траву. Милицею копирснув землю, розмірковуючи, куди заначку від жінки приховати, щоб не знайшла. Озирнувся подвірям, кишнув курей, котрі після дощу заходились шукати якоїсь поживи. Вилаяв кота, бо той влігся спати прямісінько на картуза, а потім до собачої буди дострибав і, не довго думаючи, ткнув відвойований капітал під дах собачої оселі, ще й Мартину звелів:
Дивись мені, стережи пильно, бо коли що, я тобі Але собака щасливо облизував підсунутий кулак і норовив стрибнути на спину.
Цить, друже, цить. Ондечки Шурхіт гуляє. І ти хочеш, еге? Та добре добре.
Ланцюг клацнув, і пес зірвався на рівні ноги, підіймаючи довкола себе дрібні бризки, проте вже за кілька хвилин повернувся назад безмежно щасливий. Господар гладив змокрілу шерсть і всміхався:
Добре тобі, друзяко, еге? І я б з тобою гайнув, коли б міг Ет.
Собака довірливо зазирав в очі.
Хороший Хороший. От тільки, Мартине, одного я не збагну. Що меру Городового від Шептулихи знадобилось, га? І ти не знаєш? Не знаєш. Бач, друзяко, живі теперечки до мертвих у гості ходять. Еге. А може, теє? Це у великих начальників нова розвага? Бо Семенівну вже сорок днів, як помянули, а вони все йдуть і йдуть
* * *
Ліс зусібіч дивився на чоловіка. Сторожко. Угорі колихались велетенські маятники сосен, а біля землі вовтузились сутінки та волога. Він ішов у змоклих черевиках, чіплявся за траву й по-чорному крив і ліс, і село, і відьму. Над ним, мов привязана, літала чорна тінь й настирливо кричала:
Кру-кру! Кру-кру Кру-кру
Та пішов ти! Курка скубана.
Сплюнув. Оце встряв так встряв. Дожився. От якби хто коли сказав, що він, очільник двадцятитисячного міста, блукатиме хащами, аби з відьмою погомоніти, відправив би у найближче відділення психіатрії.
Кру-кру
Відволікся, не помітив у траві добрячу гілляку, перечепився і беркицьнувся прямісінько в суничні зарості. Біла сорочка вимастилась, у піджака відлетіло одразу три ґудзики, а отой, що лишився, тримався на ниточці, мов на пуповині.
Паскудство
Витер обличчя, на зубах заскрипіла земля. Твою дивізію Здається, він по-справжньому вляпався, і куди далі йти, не знає, а темніє тут швидко.
І справді, ніч прямісінько між сосен замішувала чорнила й лила густо. Незабаром узагалі нічого не розгледиш. Це ж скільки він у цьому триклятому лісі блукає? Халепа. Дорогу загубив майже одразу, як зайшов, немов хто з-під ніг стежку висмикнув. Таки грається з ним відьма. Грається. Зараз він ладен був поклястися, що так воно є. Хоча в маячню про надприродне ніколи особливо не вірив. То чого поперся? А чого? Втратити останнє боїться. Еге. Боїться, аж памороки забиває. Та він не те що до відьми, за соломинку годен вхопитись, аби лишень хто розтовкмачив, що це таке діється і як порятуватися.
Кру доносилось вже здалеку. От красава! Ворона обскубана й та кинула. Озирнувся, прислухався. Вітер хитає сосни десь угорі, тому здається, що темрява ворушиться. Моторошнобр-р-р. Сам, як палець, посеред лісу. Ніч. Оце б лягти горілиць і заснути. А ні! Дірка тобі від бублика під ніс. Кляте безсоння мучить з добрих півроку, в печінки вїлось. Ніч у прямому сенсі зненавидів. Бо вденьсправ по горло, дихати не дають, а ніч душу виймає, паскуда. Оце б зараз наковтався гидоти, їй-богу, і заснув вічним сном.
З думками треба бути обережним. Дуже. Ліс, все одно що підслухав, раптово розступився, Петрович не збагнув і як, а потім баці три хрести попереду вишикував.
Оце мультики, очі протер, а самому моторошно, холодок по спині туди-сюди, ноги ватяні. Звідки хрести? Де їм у лісі взятися? Крок вперед. Роздивитися б. Може, деревця молоді. Чого у природі не буває? Але ж ні, чітко вимальовуються обриси трьох могил. Хух.
Удався день
Спотикнувся, вилаявся. Треба по стежці. Он же, витоптано між могил. Барвінок плететься, наче рядно накинули на галявину. Щось всередині настирливо нашіптувало «не варто», але ноги самі рухались, тим часом мозок хаотично відшукував логічне пояснення. А може, залишки кладовища? Еге. Древнього. Наблизився, придивився, хоч у самого серце в грудях гупотить, аж нудить. Нічо. Він же дядько серйозний. Розбереться. Так. Дві могилки поряд. Еге. Та, що ліворуч, свіжа, глину он дощем розмило. Значить, не залишки і не древнє, та й не кладовище. Всього три хрести, тільки третю могилу нащось віддаля викопали, поруч зламаний стовбур сосни лежить. Ти бач, яку лаву для відвідувачів облаштували. Якби телефоні прочитати можна було бхто, бо літери якісь
Кру-кру! прокричало раптово і зовсім поруч, Петрович аж сіпонувся й інстинктивно присів на сосну. Густі сутінки непомітно запливли в темряву. Справжня ніч вкрила ліс, он і місяць повісила, за гілку перече пивши. Тривожно, аж у грудях шкребе. Поклав руку й почав масажувати. Де ти взялась, нечиста сило? Звести, надумала, еге.
Вдавишся, прохрипів, але серце прихопило добряче, аж заніміло зліва. Так і загнутись посеред лісу недовго, а шукати не одразу почнуть. Тьомич у лікарні з ногою. Напевно. А може, баби гроші в кишеню, а саміна піч. Хоча Васильович є. Так той від робочої машини й кроку убік не ступить. Ет. Німці зі своїми інвестиціями вже у столицю давно гайнули, а на Городовому хрестик поставили, бо хіба ж так бізнес ведуть? От куди мер міста, а заразом (не для широкого загалу) власник цегельного заводу рвонув? Чого?
Кру Птах примостився поруч. Всівся за два кроки від нього й сидить собі. Чекає? Щоб Петрович загнувся, еге? Нехороший птах крук. Вісник смерті.
Шо всівся? Не діждешся
У відповідь чоловіка скрутило. Гострий біль у грудях, як цвяхом прибив, не підвестись. Дихай Заледве розідрав сорочку, хапонув повітря ротом, відчув, як пахне волога деревина й мох. Згори зривались поодинокі краплі, капотіли на груди та обличчя. Це, певно, вітер знову розходився. Отут, лежачи на поваленому стовбурі, біля самої землі, він поклястися міг, що чує гул від коріння.