Послухайте її! Ну. Впоралась би. А ми у психушку? Еге? Нерви підлікувати. Он, утрьох страшно, а якби саму відпустили? Та я б змучилась уся. Шо це воно за пригоди на нашу голову? Га? Жили собі спокійно. Нікого не чіпали. А приблудилось мале й дике, тепер у ліс катаємось, як на роботу.
Ніна цитьнула:
Оксана буде їздити. Аби платили. Подумаєш, ліс. То перший раз заблудити можна, а коли дорогу знаєш, то й уночінічого. Доїдемо. Шурхіт довезе, хоч каміння з неба.
Раптом угорі й справді загуркотіло. З несподіванки жінки голови попригинали. Слухають. А ревіння котиться собі, ліс пробуджуючи. В одну мить сосни захвилювались.
Що це воно таке? Грім?
Еге, а хмари не видно.
Хмар не було, натомість запала темрява. Раптово, наче хто накинув велетенську чорну ковдру.
Диви, дівчата, ще грозу нажене.
Галька, без того стривожена, на місці всидіти не могла і совалася на возі безперестанку:
Оце вляпались. Аж жижки трусяться. Правда. Може, завернемо? Поки не пізно.
Їй відповів вітер. Загув, завив, заголосив. Жінки попритихали. Видно, таки бути грозі. Погано, якщо вона їх у дорозі заскочить. Ще й темно. Годі щось розгледіти. Шурхіт все одно, що в ніч пірнає.
Не можна назад, надто далеко заїхали, зауважила Оксана. Перечекаємо грозу у Шептулихи. Н-н-о!
Коня не треба було вмовляти. Тварина відчувала наближення стихії, тому рухалась швидко. Жінки за підводу міцніше вхопилися, голови попригинали, щоб гіллям не зачепило. Галина з переляку очі то заплющить, щоб не так страшно, а за хвилину не втерпитьі вже дивиться:
Господи Божечку. Понесла нас нечиста сила. Точно заблукаємо!
Блискавка розрізала небо навпіл. Кістяки сосен, вихоплені з темряви, рештки спокою розігнали, й жінка ледь віжки з Оксаниних рук не вихопила:
Ні, Оксано, розвертай назад. Ну її, відьму
І тут сталося. Понеслося, закрутило, вивернуло. За гулом свого дихання не було чути, тільки й того, що волосся у всіх трьох під хустками чорними ворушиться. А позаду сосна з тріском об землюбабах. Галька як закричить:
Відьма дорогу перекрила! Відьма! Он упало! Ні збоку, ні попереду, а ззаду. Бачите як?
Ніна пакет з їжею до грудей притисла й труситься:
Як?
Поперек дороги Якраз поперек.
Не стрималася й сплюнула:
А тобі вздовж треба було, еге?
Стихія відповіла завиванням. Здавалося, ще трохи й підніме їхню підводу в повітря, що листок осінній, закрутить й понесе. Затихло раптово, як і здійнялось. Десь високо-високо угорі щось тріснулоі з неба пішла вода. Лило безжально. Жінки за кілька хвилин змокли до нитки, дорога ж перестала бути дорогою.
Застрягнемо.
Гаплик.
Ніби підтверджуючи побоювання Гальки й Ніни, під колесами увесь час булькало й хлюпотіло. Шурхіт витягував воза, докладаючи молодої сили, але так не могло тривати довго. Оксана чим далі, тим краще розуміла, що застрягла чесна компанія у лісі на цілу ніч, а вдома ж Столи й лавки під відкритим небом мокнуть. Свої вже хай, а то ж сусідські. А Льоша Хто його контролювати буде? Впється до смерті! Господи, вона ще й бутиль самогону не заховала! Чим думала?
Ану цить! Краще б підказали, куди далі! Бо пливе усе. От-от вгрузнемо.
Так воно і сталося. Шурхіт спинився, не в змозі витягнути воза. Бідолашний аж голову пригинав, напружуючись, однак сільська колісниця на очах трансформувалась у підводний човен.
Казала я. А ніхто не слухав.
Ніна відчувала Оксанин стан, тому штурхонула Гальку і лагідним голосочком проспівала:
Дарма Ми зараз Ану, дівчата, ззаду підштовхнемо.
Надривалися добрі пятнадцять хвилин, забрьохались по вуха, а віз лишень углиб занурився. Нещасні позатихали, притулились до підводи й хекали в темряву. А та підморгувала. Блимала позаду, попереду, зліва і справа. Блимало угорі й ніби під землею. Блимало навіть у головах, а в очах так просто іскрило. Можливо, тому й не помітили, коли, а головнеяк саме зявилась химерниця. Виринула з темряви? Матеріалізувалась? Спустилась згори чи прийшла своїми двома? Але найбільше вразило, що коли її нарешті помітили, то одразу всі. Одночасно.
Святі сили
Божечку
Інга? Оксана першою запідозрила, що дитяча постать, яку блискавки вихоплювали із суцільного полотнища, ніхто інша, як гостя покійної баби Марусі.
Дівча з якогось дива стояло босоніж, у сорочці, яка улипла до стрункого тіла, мов друга шкіра. Вишиті квітки майоріли так, що й у грозовому лісі важко було не помітити. Може, тому збивали з пантелику? «Таки одяг, не гола», думала Галька. Ніна оцінювала, скільки ж подібну красу вишивати треба. А Оксана запитувала, як оце чудне дитя їх віднайшло? Хоча чого вона дивується? Ще минулої зустрічі химерниця їй усе розповіла. І про вогонь пекельний, і про роботу, яку втратить і зразу ж знайде. Так і сталося. Слово в слово.
Ви не бійтесь Ходімте за мною.
Уже й думки читає. Лелечко! А що з Шурхотом робить? Підійшла до коня впритул, торкнулась крихітною долонькою, і він завмер, наче вкляк. Химерниця спокійнісінько його випрягала, а Шурхіт покірно чекав на звільнення. Ні Оксана, ні Галина з Ніною не могли зрозуміти, чому норовливий кінь поводить себе, мов сумирне лоша. Он, диви, тикає мордою у її долоні й вдоволено чмихає. Дякує, чи що? Оксана отямилась першою і підійшла ближче. Ніна кілька хвилин приглядалась, а потім забрала пакет з почавленими налисниками й гукнула до Гальки:
Якщо кінь не боїться, то і нас не зїдять. Ходімо.
Подруга очі витріщила:
Куди ходімо?
Куди поведуть, дорогенька. У нас з тобою вибір невеликий.
І вони пішли. Попереду Інга вела Шурхота, за конем рухалась Оксана, а слідом брьохали подружки, підтримуючи одна одну під руки. Бідолашні очікували чого завгодно. Що у болото заведе, в урвище скине, сосною привалить. Натомість, прийшовши всього-на-всього кілька метрів, Інга зупинилась.
Чого це вона?
Спалах блискавки, і трійця помітила хатину під соснами.
О, так це ж Шептулиха! Прости мене Господи, її хата.
Еге. Три кроки, а ми б і до ранку не знайшли.
Зате вона нас знайшла.
Доки жінки шепотілись, новоспечена хазяйка завела Шурхота під навіс між сосен, накинула на коня стару ковд ру і поцілувала. Тварина остаточно заспокоїлась. Стояла, ніби вдома у стійлі, а не серед грозового лісу. Хоча навіть гроза тут ставала слухняною.
Іч Диви, диви. Усюди страшне, а тут тілько дощик капотить. Наче заговорено. Еге?
Галько, ш-ш-ш. Почує. Ну її. Чудна дівка. Нам аби грозу перечекати.
Хазяйка почула, всміхнулась, а трійці наче мурах під шкіру пустили.
Чого стоїте? Прошу до хати.
Перезирнулись. Галина не втерпіла й до навісу позадкувала, де Шурхіт травичку жував. Точно, травичку. Виходить, лісовиця для коня траву косила, еге? Ще й до грози, бо сухісінька. От питається, звідки взнала, що приїдуть? Га? І що траву косити треба, бо злива вперіщить? Точно, відьма! І вони добровільно до відьми йдуть! Своїми ніжками. Що Оксана першою, то вже нехай. З нею ясно. Від горя хіба думаєш тверезо? Але Нінка З якого дива вона штурляє Галину в двері, аж упріла?
Ану давай. Стала, рота роззявила. Доки пускають, іди. Хоч обігріємось.
На цих словахяк бабахне, Галька у двері й вскочила. Нíколи було навіть перехреститися. У сінях, правда, зупинились, стоять, а вода з них біжить, калюжі розтікаються. Ніна тихесенько киває:
Дівчата, взуття знімайте. Воно босе пішло.
Роззулися. Ноги по деревяній долівці шльоп-шльоп. Ідуть вервечкою до хати, а сердечка тріпочуть. Страшко. Коли нічого. У хаті тепло, від печі аж гаряче, свічки горять. Рушнички вишиті, видно, випрасувані, накрохмалені. Травами пахне. Хороше. Затишно. Оксана давай роззиратись, де ж її пацієнтка. А хазяйка рукою махнула, мовляв, далі пройдіть, за грубку. Жінки тудий роти пороззявляли. Щоб стілько намальовано було? Ще й де? У лісовій хатинці, яка ось-ось у землю увійде? Нащо було малювати, питається? І кому? Зате красиво. Як же тільки красиво! Наче у казці. О, а осьдечки й спляча царівна чи красуня. Бо якщо батькоцяця, значить, дочкацарівна. А на личко глянеш, і зразукрасуня. Тільки худе та бліде надто. Видно, що хворе.