Оце взяв і лишив? Саму? Здурів, братику? З ким ти Руську кинув?
А Васильович з другого боку пиляє:
Який Новий рік? Коли це було?
Та пішли ви! Руська не сама. Я медичну сестру знайшов. До того ж тямущу. В реанімації найтяжчих виходжувала а в самого перед очима віко стоїть з труни. Скільки випив, а не йде з памяті. Треба ж було якраз на похорон нарватися. Коли побачив людей біля воріт, зразу й не зрозумів, а ближче підїхалижінки чорними хустками голови позапинали, чоловіки хустками підперезані, вінки. Петровичу зразу ж подих перехопило, Василівна забула, що вже без роботи, давай заспокійливим відпоювати.
Доки воно подіяло, зметикував, що відьма про похорон, мабуть, і говорила. Спитав, чи не потрібна, бува, кому робота доглядальниці? Дитину хвору доглядати на хуторі у Шептулихи покійної Молодиці очі витріщили, хрестяться, а мужики цигарками пихтять. Думав, що пошлють зараз у такому-то напрямку, коли одна бабка вискочила (мале, дрібне, кажись, Мотькою звати), ухопила за руки, киває. Мовляв, є такі, є. Ледь не обклав бабку триповерховим, але вона перша зорієнтувалась і як чкурне у двір, а звідти вже молодичку за собою притягнула. Петрович глянув. Хустка чорна, під очимачорне, і в очах трунок стоїть. Правда, очі хороші. Розумні. Він же не дурний, за стільки літ підлеглих читає, що паспорт відкритий. Такій можна вірити. Спитала про хворобу, вік, операцію, терміни. Зразу видно, що тямить. Аж на душі полегшало. Попросив, щоб як управиться, то навідалась до Русланки, грошей давав, не взяла. Порядна, виходить, жіночка. Спершу на пацієнтку подивитись захотіла, а тоді вже вирішувати. Ні пощастило з доглядальницею на всі сто відсотків. Городове перевернув би догори дриґом, а такої не знайшов би. Тоді чого, питається, труна з голови ніяк не йде? Треба було обовязково похорон побачить? Га? До чого б це?
Новий рік Новий рік. Ніяк не втямлю, Петровичу, який Новий рік?
Знехотя відволікся, бо донжуан ще трохи й закипить, що не може спідницю пригадати. Ех, Ваньок, Ваньок буде в тебе ще не одна Лідка.
Отой Коли ми з малолітками зажигали.
У Васильовичапосмішка на всю пику, а Кремінь зразу ж спохмурнів. Іч, видно, прокурорське лізе.
Стоп Миколо, дівка так і сказала?
Та ні Вона загадки морозила. Що гріхи строку давності не мають. Що всього семеро було Ага Три на три й свідок.
Як-як?
Три на три й додати свідка. Так воно, хлопці, й було. Згадайте. Ми, дівки й Сьомич на стрьомі. Він же в машині просидів усю ніч.
Чим далі, тим серйозніше хмурив брови Федорченко.
А відьма ця твоя вона грошей часом не вимагала? Так би мовити за мовчання?
Та воно чудне, Гришко, на всю голову. В росі викачалось і щасливе. Які в хєра гроші?
Не подобається мені розклад. Щось нечисте. У якому році було? Дві тисячі четвертому? Скільки часу минуло?
Сім років, виходить.
Отож. Якщо комусь і хотілось помститися, дак вже перехотілося.
Чоловіки налили собі, хильнули по чарчині, французьким сиром закусили, ноги випростали. Гультіпака Радченко взагалі поплив від задоволення, колишнє пригадуючи:
Добре ми тоді гульнули, хлопці. Мене «стара» тиждень знайти не могла. Загуляв. Якраз бізнес попер Ого-го-го! Сам собі не вірив. Чуєш, Петровичу, а ти замом Дуди став. Точно! Права рука міського голови Памятаєш? Ой! Григорію, а ти ж у прокурорське крісло встрибнув. Еге? Ото ми у відрив і пішли. Ех, золоті часи були золоті
Ага, Радку, виходить, сьогодні розплачуємось
Тю! Коляне, не морозь. Чим?
Петрович сидів ледь живий. Алкоголь ще трохи і через вуха полізе, але чогось не бере пійло заморське. І на душіпомийна яма. Чи гробова?
Чим? Могилами.
Ловелас чухав потилицю з посмішкою чеширського кота:
Не вірю я в цю бісовщину. Розплата. Гріхи. Ну скажи, з ким не буває? Випили, гульнули, у клубі зависли, малоліток покатали, а там на дачі ну покувиркалися трохи. І нам добре, й вони заробили. Грошей же дали? Дали. Зелененьких, до речі. Та дівкам пощастило.
Кремінь слухав Радченка упіввуха, метикуючи щось своє. Петрович, хоч і набрався до гикавки, а бачив, що дружбан спохмурнів, записав собі щось, замислився. Зате Радко аж палав, спогадами підігрітий. І так у нього все просто виходило, як два плюс два. Ну нічого аж ТАКОГО не сталося. Подумаєш. А як по правді, то братія з тієї новорічної ночі памятала не так і багато. Коли було? За царя Гороха. Ну, стрілись, випили. Був привід. І не один. Колесо фортуни розкрутилина ура! Ще й Новий рік. Вони молоді, перспективні, успішні, драйвові. Алкоголь у крові ураганом, ще й Іван, здається, куриво десь відхопив. Весело. А таким пацанам можна всьо. Всього й захотілось. Заскочили в «Апельсин», пострибали козликами між красунями малолітніми. То чого було чекати? Схотілося тіла. А вони ж круті? Круті. Дяді пальчиками у натовп ткнули, потрібних дівчаток за столики миттю посадили. Що вже адміністратори плели красуням, їх не обходило. За Новий рік хоч шампусику, а в шампусиктаблеточку (Ваньок добув)і вези на край світу. Але так далеко не повезли. Лише за місто. У Григорія дача батьківська в лісочку стояла. А там і сауна, і басейн, і повітря дзвенить, і очей зайвих нема. Гуляй не хочу. Два дні гуляли. Кажись, третього січня дівок випровадили. Сьомич розвіз. Точно! Сьомич.
Петровичу, слухай, Артьом у лікарні надовго завис?
Біс його знає. Та він уже, мабуть, вдома скаче.
Дома Треба заїхати, в голосі прокурора чулись робочі нотки. А дівка відьма твоя Одна з трьох?
Петрович відчув, як під горло щось тверде підкотилось і стало поперек.
Вона?
Зіскочив і, спотикаючись, вийшов на вулицю, під небо. Обперся об яблуню, повітря ротом хапає, а клубок не відступає. Максимович з Васильовичем слідом вийшли. Стоять. Дивляться. А у самих думки вервечкамитуди-сюди. Наче ж і дурня. Та точнодурня! Яка помста? Відьма. Могили. При згадці про могилизчорніли. Цигарка за цигаркою, а не попускає. Нарешті Максимович порішив:
Я слідаків підключу про всяк випадок. Інший районне проблема. Свої люди всюди знайдуться. А ти, Петровичу, заспокойся. Узнаємо, що вона за птицяІнга-лісовиця
Петровича знудило прямо на рівно скошений газон. Але коли вміст шлунка вийшов назовні, повернулася здатність нормально дихати. Так і стояв під нічним небомзабльований, пожмаканий, перекошений, і питав чи у себе, чи у дружків, а може, і в неба:
А як узнаємо, то шо? Руську врятуємо? Еге?
На обрії у відповідь блимнуло. Прокурор Гришка зітхнув:
Врятуємо. Видно, гроза насувається
* * *
Три рятівниці їхали лісом.
Ой, щось мені лячно. Оксано, а може, назад? Га?
Оксана мовчала. Перед очима у жінки стояли гори немитого посуду, лавки та довгі столи у саду. На похорон прийшло трохи люду, дякувати Богу, не самі ховали. Зрештою село є село. Яким би покійний не був, а проведуть в останню путь. Он, чоловік напроводжався У бідолашної занило в грудях, коли згадала, яким його вдома лишилахмільного ще й поперек ліжка. І чого він поперек моститься, коли пяний? Оксана зітхнула, розганяючи рій думок. Але вони настирливим ґедзем однаково до голови лізли. Коли оце після поминального обіду прибирати? Ніна з Галею, звісно, допомогли б по-сусідськи, так онза нею поплелися. Лишень баба Мотя зосталась. Порядкує, але хіба за всіма прибере? Вік уже не той. Доведеться опівночі столи розтягувати й миски складати. І не поїхатину ніяк, бо де ще роботу знайти? А тут і від дому недалеко. Подумаєш, у лісі. Озирнулась, соснистіною, а під боком Галька невдоволено крекче:
Не треба було їхати проти ночі Як заблукаємо, до ранку не вибратись.
Гальку спробувала заспокоїти всерозуміюча Ніна. Випнула груди, мовляв, не бійся, відібємось, раптом що. Але це мало допомогло, бо подруга не вгавала:
Ну-ну а мені страшно. Премося вночі до відьми і голос стишила, озираючись.
Але ліс стояв тихесенький, все одно, що онімів. Спокійний. Лише тіні довшали і сутінки вкривали темною ковдрою. Ні. Страшно тут. Галька навіть хрестика на шиї давай мацати. Чи є оберіг? Бува, не загубила?
Кру! Кру! Кру!
Підскочила на возі, мов ужалена:
О, чуєте? Чуєте?
Жінки й собі спохмурніли, однак взнаки не дали. Оксана ще й дорікнула зопалу:
А не треба було зі мною їхати. І сама б упоралась.
Певно, так запускають незворотні процеси, бо Галину як прорвало: