Не поняв.
Ситуація контролюється. Це, Петьку, японці. Не у нас. Технології. Вже щось з тими реакторами видумали. Як то? Мінімалізують шкоду для довкілля. От. Хоча добряче їм дісталось від цунамі. Бачив вчора по тєліку, розгрібали завали. А куди дак і сунутися поки не можна. Ото стихія.
Еге. Я он на пожежі був, досі не відійду. А коли таке біда.
Чув, Васильовичу, а ховати коли будуть?
Як віддадуть останки, так і зариємо Клепу.
Ша! Про покійників не можна погано.
Угу. Стерво воно й на тому світі стерво. Треба ж було хату спалить? Самогубець хрінів.
А точно газ?
Еге. Експерти півдня ходили. Кажуть, від плити пішло. Клепа, видно, відкрив на всю іванівську, газу напустив, а потімгаспиди його знають? Моʼ, закурив. Чи само бабахнуло? Кажуть, зразу помер.
Отож.
Хату жалко. Покійний тесть зводив. Руки золоті. А Зінка непутяща, бач, підсунула зятя і сама на той світ пішла. Тепер що? Нема хати.
Еге. Оксані ще й ховай вітчима. Зїв дім, а вони Ігоря у Києві вчать. Може, продали б під дачу. Таки жива копійка.
І то діло. А вернувся, женитьсяжить де є.
Нєа. Такий не вернеться. Тямущий хлопець.
Закивали, коли з магазину вийшла Свєтка Боброва, продавчиня, з губою недомальованою. Мужики в регіт, а баба в сльози:
Оксану Гайчучку звільнили.
Та ти шо!
Свєтко, а ти серіалів не передивилась, бува?
Жінка шморгнула, витерла очі, зиркнула грізно з-під мальованих брів і вже рівним голосом видала:
Яму йдіть копайте! А то тільки варнякати розумні. Оксана дзвонила. Питалася, чи є хто тутечка. А як не бути? Дивізія ціла копачів. Годі базар розводити, сходіть до Гайчука, бо домовитися треба. Тіло увечері привезуть, назавтра похорон.
Добре.
Треба, то й треба. Еге, хлопці.
Чуй Свєт, а про звільненняправда?
Жінка знову шморгнула, махнула й зникла в магазині.
Нда
Дєла. Нічого святого у людей нема. Таку медсестру копняком під зад.
Еге. Треба ж. Вибрали момент, паскуди.
Ігорка жалко. За що тепер хлопцю вчиться?
Оксана була схожа на ікону. Самі очі на лиці. Нінка й Галя диву давались. Три дні, а сусідка мов тріска, крути-верти, однакова всюди. А яка ж молодичка! Дівкою, хоч і сирота, а хлопці шиї звертали від краси. Що ж це воно життя робить з людьми. Сердешна. Оце правду людоньки кажуть, що біда сама не ходить.
Дівчата, треба ще домішати. Ось молоко, а тамяйця.
Зараз домішаю. Оцієї каструлі для налисників вистачить?
Вистачить. Було б за кого переживати. Паразит.
Ніна нишком тицьнула подругу в бік:
Цить. Що ти, Галько, мелеш? Побійся Бога. Покійник у хаті, а ти
Еге. Собацісобача смерть!
Годі. Ну правда.
Але Гальку було не спинити. Жінка махала руками, аж борошно хмарою над головою висіло, й верещала у повен голос:
Свята ти, Оксано, душа! Та я б Після того, що він з тобою робив, зарила б кістки в рівчаку! От!!! Ще й хату спалив, паскуда! Гарна ж хата
Оксана сповзла на стілець. Втомлено подивилась, як на столі парувала гора капустяного листя. Голубці крутити треба, а руки не здіймаються. Сидить, бідна, сльози у фарш капотять. Нінка побачила, на Гальку рушником махнула, а сама схопила тазик, відсунула подалі, обійняла, по хустці чорній гладить і реве:
І що ж воно буде? Що ж воно буде?
Галька кинула млинці на плиті, сплеснула у долоні й собі голосити:
Гаспиди прокляті! Щоб їм пусто було. Оце щоб шльондра отак дочку всовувала? Ні, я такого, скільки живу, не бачила. Щоб по головах отак. Закінчило воно, бач, навчання. Тьху! Малолітка срана. Думає, що реанімаціядискотека в клубі? Еге? Та що ж воно, сопля зелена, бачило? Ти скільки, Оксано, проробила? Сім років? І грамоти давали, і до найтяжчих пацієнтів ставили, а шльондра задом вильнула перед ким треба, і всьокишнули золотого спеціаліста. Хай тепер сопля оперованих рятує. Гаспиди окаянні. А людині як жити, спитали? Скільки тієї пенсії у Льохи? І робота Де вона зараз та робота? Ігоря вчити треба Ой біда, біда
Біда й справді влізла й слізьми затопила, бо плакали усі три, голів не підводячи. Олексій саме до веранди зазирнув й остовпів: баби ревуть, млинці горять, а кіт у фарш морду встромив.
Ану відставити! По місцях кроком руш Чого голосити? Чого? Моʼ, піднімете голосом своїм? Чи хату зведете назад? Сталося, то й сталося. Чого голосити?
Жінки підвели зарюмсані лиця, глянули на плиту й кота в тазику, схопились, і кожна до своєї роботи прикипіла. Олексій ще постояв для годиться, сигарету викурив, кота за шкірки жбурнув, зиркнув через город, туди, де ще два дні тому хата стояла, сплюнув і пострибав до хатипокійника помянути. І хіба дорікне хто? Заведено. Хоча, якщо чесно, хотілось напитися так, щоб зовсім відключитися. Не думати, не рахувати Бо що рахувати? Копійчану пенсію? Еге. З городу та корови хіба багато вторгуєш? Ні. На прожитіє хіба. А син Чоловік помітно спохмурнів. Аж пити перекортіло. Їхньому Ігорю вчитися треба. От. Щоб там не було, а вчитись.
* * *
Петрович дивився, як спить дочка. Тихесенько. Наче янголи по хаті літають. А у батька в головікаламуть. Ой, каламуть. Місця собі знайти не може від думок, штурхаютьодна від одної краща. А тут ще й мобільний у руцісмик. Роздратовано скривився. Твою дивізію! З області Тільки цього й не вистачало. Знову дзвонять! Прокляття. Треба відповісти, а від дочки боїться відійти, бо Інги нема. Зиркнув у вікно, а там очкаста від дерева до дерева сновигає, як заведена. Не заспокоїться ніяк. Що ж їй Інга такого сказати могла, що з учорашнього вечора місця собі не знайде? Підніс вухо до дочки. Рівно дихає. Спокійно. Він уже й не памятає, щоб вона такою спокійною виглядала. Може, вискочити? Ненадовго?
Я зараз, донько. На минуточку. Ти спи
Прожогом з хати і за телефон. Василівна стояла обабіч і чула, як великий начальник щось пояснював, перепрошував, обіцяв бути особисто й все владнати. Еге, ждіть. Цигарки одну за одною смокче. Скоро дим з вух повалить. У Петровича й справді під самісіньке горло підперло і стоїть, хоч вішатися бери, тільки от розгрібати все одно доведеться. Бо хто ще розгребе? Він Та і як не поїхати? Зїдять і не вдавляться, забудуть, як і звали.
Василівно, а куди Інга пішла, бачила? Хоч у який бік? У ліс.
Твою ж дивізію Перевірка з області їде Чуй не підстрахуєш?
Жінка істерично розсміялась. У дурку, видно час, лишеньбіда, крім неї, сови очкастої, тутечки нікогісінько:
Давай ставку втричі підніму. Хочеш?
Додому хочу! Додому мені треба терміново. А я навіть подзвонити не можу, бо звязку немає.
Сплюнув. Здається, не пройшов номер з фахівцем висококваліфікованим.
На дерево лізь Гляди, зловить і привітається
Жінка ображено замовкла, покрутила телефон і демонстративно пішла до машини, мовляв, нічого не знаювезіть. Паскудство! Що ж робити? Уже всіх обдзвонив. Усіх! І в лікарні дзвонив, і своїм людям, але хіба її так просто знайтидоглядальницю? Ще й з потрібним досвідом, ще й так, щоб зразу ж і в ліс. От хто? Хто згодиться поїхати до чорта лисого, щоб доглядати хвору, від якої закордонна клініка відмовилась? Ну? І з «такою» хазяйкою в комплекті. Куди її на світанку понесло? З самого рання, ще сонце не зійшло, а вже кудись із собакою своїм крилатим двинула.
Тату
Серцегуп, думкищо куля в потилицю. В хату бігом і до дочки:
Погано?
Лежить тихесенько серед вишитих подушок. Немає крові? Нема. Й дихає ніби рівно. Хух! Нерви ні к чорту стали.
Я думала, ти мене тут лишив і голос тремтить.
Паскудство! Яка ж він скотиняка, от яка тільки скотиняка. Вчора мало дочку не вгробив, а сьогодні тут залишає. І головне, що інакшеніяк!
Русь Мені дуже треба, доць. Дуже. Я ненадовго. Туди й назад.
Зітхнула й очі заплющила. Бачити, видно, не хоче батька такого.
Я зразу назад. Зразу ж. Стрілою. Ти мене дочекаєшся, і будемо вдвох. Ти і я. Ну й Інга. Вона вчора тобі допомогла, то ти заснула. І спала цілісінькі сутки.
Я її боюсь.
Сів, узяв за руку. Треба ж, яка тонесенька. Натиснеш сильнішеі зломиться, як гілочка. Бідна дитина. Невже справді він винен?
Золотце моє, потерпи. Вона хороша. Ви з нею подружитесь. Краще скажи, що тобі з дому привезти?
Мовчала. Руку не виймала, але й очей не розплющувала. Не хотіла, щоб бачив, як під віями сльози бринять, бо вони йомуотрута-отрутою.