(як із мамою на кухні ох матусю вибач)
якщо вчасно не загнати його назад. Та тепер байдуже. Зараз вона не буде про це думати, не буде згадувати
(бинти мамі треба ходити в бинтах бо я її скривдила)
про це взагалі. Зараз тільки про татка треба думати. Він зігнувся на стільці перед телевізором, на обличчі печатка болю. Блідий, мов крейда. Очі подразнені, почервонілі.
«Ох, татку, подумала Чарлі,я помінялася б з тобою місцями, якби могла. Воно тебе кривдить, та з клітки ніколи не тікає. Моє мене зовсім не кривдить, але ж як мені буває страшно»
Я дістала гроші,сказала вона. Не всі телефони обійшла, бо торба стала заважкою і я боялась, що вона порветься.
Чарлі стривожено глянула на тата.
Куди ж ти підеш, татку? Тобі треба полежати.
Енді засунув руку в торбу і почав жменями перекладати дрібязок у кишені вельветового піджака. Загадався, чи ця ніч взагалі колись закінчиться. Йому хотілося просто піймати ще таксі, поїхати в місто і зняти номер у першому-ліпшому готелі чи мотелі але він боявся. Таксі можна вистежити. І Енді чітко відчував, що ті чоловіки в зеленій автівці наступають на пяти.
Він спробував звязати докупи все, що йому відомо про аеропорт Олбані. Це аеропорт округу, та розташований зовсім не в Олбані, а в містечку під назвою Колоні. Край трясунів дід наче казав йому колись, що це край трясунів? Чи вони вже всі повимирали? Що там із шосе? Магістралями? Відповідь прийшла повільно. Була якась дорога якийсь шлях. Південний або Північний, подумав Енді.
Він розплющив очі й подивився на Чарлі.
Треба забиратися звідси, мала. Кілька миль пройти зможеш?
Звісно. Чарлі поспала і почувалась відносно бадьоро. А ти?
А це вже було серйозне питання. Енді не знав.
Постараюсь, люба, сказав він. Думаю, треба пройтися до автостради і там спробувати піймати попутку.
Автостоп? спитала дівчинка.
Енді кивнув.
Попутку відстежити дуже важко, Чарлі. Якщо пощастить, ми сядемо в машину, яка вже вранці буде в Баффало.
А якщо ні, то вони так і стоятимуть на аварійній смузі з вистромленими пальцями, коли до них підїде та зелена автівка.
Ну, якщо ти так вирішив, із сумнівом мовила Чарлі.
Нумо, сказав Енді,поможи мені.
Гігантський розряд болю, щойно він став на ноги. Злегка хитнувся, стулив повіки, тоді розтулив. Люди виглядали якось сюрреалістично. Кольори видавались надто яскравими. Поруч пройшла жінка на високих підборах, і кожен постук по кахляній підлозі терміналу звучав мов ляскіт сталевих дверей у банківському сховищі.
Татку, а ти точно зможеш?
Її голос був тихим і дуже наляканим.
Чарлі. Тільки Чарлі має значення.
Думаю, зможу, сказав він. Ходімо.
Вони дісталися надвір крізь інший вихід, і носильник, який бачив їх тоді біля таксі, саме вивантажував валізи з багажника якоїсь тачки. Він не помітив, як Енді з Чарлі пішли.
Куди тепер, татку? спитала дівчинка.
Енді роззирнувся і побачив Північний шлях, який десь унизу завертав праворуч від будівлі терміналу. Як туди дістатисьось у чому полягало питання. Повсюди були дорогина верхніх ярусах, на нижніх. «ПРАВОРУЧ НЕ ПОВЕРТАТИ», «ЗУПИНИСЬ НА ЧЕРВОНЕ СВІТЛО», «ТРИМАЙСЯ ЛІВОЇ СМУГИ», «СТОЯНКУ ЗАБОРОНЕНО». У передранковій чорноті, мов неспокійні духи, спалахували світлофори.
Мабуть, сюди, сказав Енді.
І вони рушили вздовж терміналу й попід дорогою, заставленою знаками «ТІЛЬКИ ПОСАДКА І ВИСАДКА ПАСАЖИРІВ». Біля рогу терміналу тротуар закінчився. Повз них байдуже пролетів великий срібний «мерседес», і Енді скривився від сяйва натрієвих ліхтарів, що відбились на поверхні автівки.
Чарлі очікувально дивилася на нього. Енді кивнув.
Тільки тримайся якнайдалі від дороги. Не змерзла?
Ні, татку.
Слава Богу, що ніч тепла. Твоя мама б
На цьому рот із ляском стулився.
І двійко їх помандрувало в темряву: великий чоловік із широкими плечима і маленька дівчинка в червоних штанцях і зеленій блузці, яка тримала його за руку, немов вела кудись.
8
Зелена автівка зявилась за пятнадцять хвилин по тому і припаркувалась на узбіччі біля жовтого бордюру. З неї вийшли двоє чоловіків, ті самі, які ще в Мангеттені гнались за Енді й Чарлі до таксі. Водій лишився за кермом.
Підійшов коп, що чергував в аеропорту.
Сер, тут не можна стояти, сказав він. Проїдьте, будь ласка, ось
Ще й як можна, відказав водій.
Він показав копові посвідчення. Той глянув на нього, потім на водія, потім знову на фотографію в посвідченні.
А, вибачте, сер, мовив він. Нам варто знати, в чому річ?
Охорони аеропорту це ніяк не стосується, сказав водій, але ви можете допомогти. Ви когось із цих двох осіб сьогодні ввечері бачили?
Він передав копу світлину Енді, потім розмитий знімок Чарлі. Тоді в неї було довше волосся. На цій фотокартці заплетене у дві кіски. Тоді мама ще була жива.
Дівчинка зараз на рік старша, сказав водій. Волосся трохи коротше. Десь по плечі.
Коп уважно роздивлявся фотографії, тасував туди й сюди.
Знаєте, цю дівчинку я, мабуть, бачив, сказав він. Волосся аж біле, так? На фотографії не дуже видно.
Аж біле, точно.
Цей чоловік їй батько?
Не питайте, і я вам не брехатиму.
Поліцейський відчув антипатію до молодика з безвиразним обличчям, який сидів за кермом непримітної зеленої автівки. Він уже мав дотичні справи з ФБР, ЦРУ і тим закладом під назвою Крамниця. Їхні агенти всі були однакові, відверто нахабні і зверхні. Усі копи в синій формі сприймались як «дитсадкові». Але пять років тому, коли тут сталось викрадення літака, саме «дитсадкові» копи зняли з нього обвішаного гранатами хлопа і саме під вартою «справжніх» копів він скоїв самогубство, розірвавши собі сонну артерію нігтями. Молодці хлопці.
Послухайте сер. Я спитав, чи цей чоловікбатько, щоб знати, чи є між ними схожість. На фотографіях трохи важко розібрати.
Так, дещо схожі. Волосся різного кольору.
«Це я і сам бачу, козел», подумав поліцейський.
Я їх обох бачив, сказав коп водію в зеленій автівці.Він здоровий, більший, ніж здається на знімку. Йому на вигляд зле було абощо.
Та невже?
Водій наче втішився.
У нас тут загалом весела нічка. Один дурень примудрився спалити на собі черевики.
Водій аж виструнчився за кермом.
Що-що?
Коп кивнув, зрадівши, що йому вдалось пробити діру в знудженому фасаді водія. Він би не так радів, якби водій сказав йому, що він щойно заробив собі допит у мангеттенському відділенні Крамниці. А Едді Дельґардо, мабуть, усі мізки йому повибивав би, бо замість походеньок по барах для самотніх у Великому Яблуці (і по масажних салонах, і порношопах на Таймс-сквер) частину відпустки йому довелося провести в медикаментозному стані, в якому він проти волі згадував усе, раз у раз описуючи, що сталося до й одразу після того, як нагрілись черевики.
9
Ще двоє із зеленого седана розмовляли з персоналом аеропорту. Один натрапив на носильника, котрий бачив, як Енді з Чарлі вибирались із таксі й заходили в термінал.
Точно їх бачив. Подумав, який, бляха, сором, що отакий пяний чоловік так пізно вигулює мале дівча.
Може, вони сіли на літак, підказав один з чоловіків.
Може, й сіли, погодився носильник. Цікаво, що собі думає мати дівчинки. Цікаво, вона знає, що відбувається?
Сумніваюся, що знає,сказав чоловік у темно-синьому костюмі «Ботані 500», і говорив він дуже щиро. Ви не бачили, щоб вони виходили?
Ні, сер. Скільки я знаю, вони досі десь тут якщо, звісно, на посадку не покликали.
10
Двоє чоловіків хутко обійшли головну залу терміналу, а тоді рушили до виходу на посадку, тримаючи посвідки в складених човником долонях, щоб охоронці бачили. Потім зустрілись біля каси авіалінії «Юнайтед».
Пусто, сказав перший.
Думаєш, вони сіли на літак? спитав другийтой, що в гарному синьому «Ботані 500».
Не певен, що цей виродок мав при собі більш ніж пятдесят баксів може, і набагато менше.
Краще перевірити.
Ага. Але швидко.
«Юнайтед». «Аллеґені». «Амерікан». «Бреніфф». Пересадкові лінії. Жоден широкоплечий, хворобливого вигляду чоловік квитків не купував. Щоправда, працівник багажної служби наче бачив дівчинку в червоних штанах і зеленій сорочці. Гарненьке біляве волосся по плечі.