Бідний старий Джордж, промовив Енді. Він тільки й живе, що на адвері.
А Марті Арсенолт і Тобі Велан, як вам відомо, також не вельми на щось здатні. Лінда Еверет єдина з непостійно зайнятих поліцейських, котру я міг би назвати цілком адекватною. Ну, не могло це трапитися в іще гірший час, ніж між футбольною грою і навчаннями пожежників.
Лінда Еверет? перепитала Ендрія, на диво зацікавлено. Дружина Расті?
Тьху! Великий Джим часто довзоляв собі тьху, коли його щось дратувало. Та вона ж усього лише зарозуміла регулювальниця дорожніх переходів при школі.
Так, сер, підтвердив Рендолф. Але в минулому році вона пройшла спецпідготовку на окружному стрільбищі в Касл Року і має право носити зброю. Нема причин їй не виходити на чергування озброєною. Можливо, не на повний графік, у Еверетів двійко дітей, проте вона цілком здатна тягнути нашу спільну справу. Зараз же криза, врешті-решт.
Поза сумнівами, поза всякими сумнівами.
Утім, самому Ренні така перспектива здавалася вельми неприємною, щоб ці Еверети вискакували, мов ті чорти з коробки, всюди, де з'являтиметься він. Коротше: він не хотів мати у своїй команді дружину цього нікчемахи. По-перше, вона ще занадто молода, їй років тридцять, не більше, та ще й гарна, як та дияволиця. Тому, безперечно, погано впливатиме на інших. Гарні жінки завжди справляють поганий вплив. Достатньо йому й одної Веттінгтон з її снарядними цицьками.
Отже, продовжив Рендолф. Маємо тільки вісім людей з вісімнадцяти.
Ти забув порахувати себе, зауважила Ендрія.
Рендолф штурхонув собі в лоба сподом долоні, немов перемикав у голові трансмісію.
Авжеж, точно, дев'ять.
Мало, сказав Ренні. Нам треба наростити сили. Лише тимчасово, ви ж розумієте, поки ця ситуація не розсмокчеться.
Кого ви пропонуєте, сер? спитав Рендолф.
Перш за все мого хлопця.
Джуніора? звела брови Ендрія. Він же за віком ще навіть голосувати не може чи не так?
Великий Джим на мить уявив собі мозок Ендрії: п'ятнадцять відсотків у нім займають сайти її улюблених інтернет-магазинів, вісімдесят відсотків наркозалежні рецептори, два відсотки пам'ять і три відсоткипроцес актуального мислення. Нічого не вдієш, з цим йому доводиться працювати. А втім, нагадав він собі, хто має дурнуватих колег, у того життя простіше.
Йому вже двадцять один рік. У листопаді виповниться двадцять два. І також, на щастя чи з Божої ласки, він на цей вікенд прибув додому, він не в коледжі.
Пітер Рендолф знав, що Джуніор Ренні зараз не в коледжі, і не лише на вікенд, а назовсімвін прочитав про це в блокноті, що лежав біля телефону в кабінеті його покійного шефа, хоча не мав поняття, яким способом Дюк отримав цю інформацію, і чому він вважав її настільки важливою, щоб записати. Там також було написано ще дещо: проблеми поведінки?
Проте зараз, мабуть, не на часі ділитися цією інформацією з Великим Джимом.
Ренні продовжував, тепер уже запальним тоном ведучого ігрового шоу, котрий оголошує приз у додатковому турі.
Крім того, Джуніор має трьох друзів, котрі теж стануть у пригоді, це Френк Делессепс, Мелвін Ширлз і Картер Тібодо.
І знову на обличчі Ендрії відбилося збентеження.
Гм а хіба це не ті хлопці юнаки причетні до сутички біля «Діппера»?
Великий Джим подарував їй таку люту посмішку, що Ендрія аж посунулась у глиб крісла.
Ту справу занадто роздули. До того ж вона була спричинена алкоголем, як і більшість таких непорозумінь. Плюс, призвідником усьому там виступив отой Барбара. Тому-то ніякого протоколу не було складено. Суто варнякання, та й годі. Чи я не правий, Пітере?
Абсолютно праві,підтвердив Рендолф, хоча й сам виглядав збентеженим.
Усі ці хлопці старші двадцяти одного року, а Картеру Тібодо, здається, вже двадцять три.
Тібодо дійсно мав двадцять три роки і останнім часом працював на півставки автомеханіком у «Паливі & Бакалії». З двох попередніх місць роботи його вигналичерез гарячкуватість, як чув Рендолф, але в «Паливі & Бакалії» він, здавалося, присмирнішав. Джонні казав, що ніколи не мав кращого спеціаліста з вихлопних систем і електрообладнання.
Вони всі разом полюють, вправні стрільці
Господи, помилуй, щоб не з'явилося потреби нам у цьому впевнитися, прохопилася Ендрія.
Ніхто ні в кого не буде стріляти, Ендріє, ніхто не пропонує зробити цих хлопців повноправними офіцерами поліції. Я лише наголошую, що ми мусимо заповнити велику прогалину в чисельності, і то швидко. То як щодо цього, шефе? Вони можуть послужити, поки не завершиться криза, а ми їм заплатимо з надзвичайного фонду.
Рендолфу не подобалася сама думка про те, що вулицями Честер Мілла буде прогулюватися озброєний ДжуніорДжуніор, з його ймовірними проблемами поведінки, але також йому не подобалася думка, що він може суперечити Великому Джиму. Та й загалом це непогана ідеямати під рукою кілька додаткових здорованів. Хай навіть таких молодих. Він не очікував на проблеми в місті, але цих хлопців можна послати наглядати за натовпами на головних дорогах, що впираються в бар'єр. Якщо той бар'єр ще існуватиме. А якщо ні? Тоді й проблема вирішиться сама собою.
Він начепив на обличчя посмішку командного гравця.
Знаєте, мені здається пречудовою ця ідея. Пришліть їх до дільниці завтра вранці, десь на десяту
Краще на дев'яту, Піте.
Дев'ята ранку, це гарно, замріяно подав голос Енді.
Є якісь зауваження? запитав Ренні.
Зауважень не виявилося. Лише Ендрія начебто хотіла щось сказати, та не змогла пригадати, що саме.
Тоді я ставлю на голосування, промовив Ренні. Чи погоджується рада з пропозицією до діючого шефа Рендолфа прийняти Джуніора, Френка Делессепса, Мелвіна Ширлза та Картера Тібодо підручними на базову зарплатню? Строк їхньої служби триватиме, допоки не вирішиться ця клята безглузда ситуація. Хто за, голосуйте, як звичайно.
Всі підняли руки.
Питання ухва
Закінчення фрази перебили два вибухи, що прозвучали, як гарматні залпи. Всі аж підскочили. А тоді й третій постріл, та тут уже Ренні, котрий пропрацював ледь не все життя з двигунами, зрозумів, що воно таке.
Розслабтесь, товариші. То просто вихлопи. Прокашлявся генера
Старенький генератор стрельнув учетверте і заглух. Погасло світло, залишивши їх на мить у темряві єгипетській. Ендрія вискнула.
Ліворуч від Ренні подав голос Енді Сендерс.
О Господи, Джиме, пропан
Ренні швидко налапав плече Енді й стиснув. Енді заткнувся. Тільки-но Ренні послабив свою хватку, як у довгу, обшиту сосновими панелями кімнату знову вповзло світло. Не яскраве верхнє, а жевріння аварійних світильників, змонтованих по чотирьох кутах приміщення. У цьому благенькому жеврінні згромаджені при північному торці столу лиця набули жовтизни і постаршали. Вони виглядали переляканими. Навіть Великий Джим Ренні мав переляканий вигляд.
Без проблем, проголосив бадьоро Рендолф, проте прозвучало це в нього радше штучно, аніж природно. Просто бак спорожнів, от і все. На міському складі повно пального.
Енді крадькома поглянув на Великого Джима. Він ледь ворухнув очима, але Ренні здалося, що Ендрія помітила. Які вона може зробити з цього висновки, то інша справа.
«Вона забуде про все вже після наступної дози оксиконтину, заспокоїв він себе. Вже завтра вранці ніц не пам'ятатиме».
Наразі він не вельми переймався міськими запасами пропанучи, радше, його відсутністю. Цю справу він вирішить, коли виникне нагальна потреба.
Окей, друзі, я розумію, вам не менше, ніж мені не терпиться забратися звідси, тому давайте перейдемо до наступного питання. Я вважаю, ми мусимо офіційно затвердити Піта нашим шефом поліції, поки що тимчасово.
Авжеж, чом би й ні? промовив Енді, втомлено так промовив.
Якщо заперечень немає,продовжив Великий Джим. Оголошую голосування.
Вони проголосували так, як йому хотілося.
Проголосували як завжди.
7
Джуніор сидів на ґанку великого будинку Ренні на Мілл-стрит, коли на під'їзній алеї спалахнули фари батькового «Гаммера». Джуніор перебував у спокої. Біль до голови не повертався. Ейнджі й Доді лежали заховані в коморі Маккейнів, там з ними все буде гараздпринаймні якийсь час. Украдені ним гроші знову повернулися до батькового сейфа. У кишені в нього грівся подарований йому батьком на вісімнадцятиріччя пістолет 38-го калібру з інкрустованою перламутром рукояткою. Тепер він може й побалакати зі своїм батьком. Джуніор уважно вислухає, що йому скаже Король Не Треба Готівки. Якщо він відчує, що батько знає, що наробив його син, йому це не вбачалося за можливе, а втім, батько завжди знає так багатоДжуніор його застрелить. А потім оберне револьвер проти себе. Бо йому нікуди тікати, зараз нікуди. А може, й завтра теж. На зворотному шляху додому він трохи затримався на міському майдані, послухав, про що там люди балакають. Те, про що там ішлося, звучало божевільно, але велика заграва на південному обріїі менша на південно-західному, де 117-те шосе вело на Касл Рокпідтверджувала, що цієї ночі божевілля обернулося правдою.
Дверцята джипа прочинилися й захряснулись. Батько рушив до нього, помахуючи портфелем. На вигляд він не здавався підозріливим, сердитим чи обачливим. Не промовивши слова, він сів на сходинку поряд з Джуніором. А тоді, захопивши сина цим жестом зненацька, поклав юнакові долоню на шию і ласкаво поплескав.
Ти чув? спитав.
Дещо, відповів Джуніор. Щоправда, я не розумію.
Ніхто не розуміє. Гадаю, попереду в нас кілька важких днів, допоки все не розрішиться. Тож я мушу тебе про дещо попросити.
Про що? пальці Джуніора стиснули руків'я пістолета.
Ти зможеш взяти участь? Ти зі своїми друзями? З Френкі? З Картером і тим хлопцем, Ширлзом?
Джуніор мовчав, очікуючи. Що там ще за херня?
Тепер шефом став Пітер Рендолф. Йому потрібно кілька людей для поповнення штату поліції. Надійних людей. Чи ти не проти послужити підручним, поки не закінчиться ця хріноверть?
Джуніор ледь стримався, щоб не зайтися реготом. Тріумфальним реготом. Чи, радше, водночас радісним і переможним. Рука Великого Джима все ще лежала в нього на потилиці. Не давила. Не гнітила. Ледь не гладила.
Джуніор відпустив рукоятку пістолета в кишені. Він усвідомив, що йому все ще прухайому щастить так, як ніколи не щастило.
Сьогодні він замордував двох дівчат, котрих знав від самого свого дитинства.
А завтра він стане міським полісменом.
Звісно, тату, сказав він. Якщо ми потрібні тобі, ми готові.
І вперше за останні чотири роки (та, мабуть, більше) він поцілував батька в щоку.
МОЛИТВИ
1
Барбі й Джулія Шамвей недовго балакалине було про що. Барбі подумки зауважив, що, окрім їхньої, машин на дорозі більше нема, але поза містом у більшості вікон фермерських будинків світиться. Тут, на висілках, де господарі завжди мусять робити якусь нагальну роботу, ніхто не покладав великої надії на Електрокомпанію Західного Мейну, і тому генератори мали майже всі. Проїжджаючи повз радіовежу РНГХ, вони побачили пару червоних вогників, що, як завжди, зблискували на її верхівці. Електрифікований хрест на фасаді невеличкої будівлі студії горів тежбілий осяйний маяк серед темряви. А понад ним по небу, теж як зазвичай, з екстравагантною щедрістю було розсипано зірки, безкінечне сяйво енергії, що не потребувало ніякого генератора.
Я подеколи вибирався сюди на риболовлю, промовив Барбі. Тут спокійно.
Ну то й як, вдало?
Риби повно, але в повітрі іноді так тхне, ніби брудною білизною, що не доведи Господи. Чи то добривами, чи ще чимось, але я так ні разу й не наважився покуштувати виловленої риби.
То не добривато чисте лайно. Відоме також як запах лицемірства.
Пробачте?
Вона показала на темний силует, що врізався шпилем у зоряне небо.
Церква Святого Христа-Спасителя. Вони володіють тією станцією РНГХ, яку ми проїхали. Її ще називають «Радіо Ісус», чули?
Авжеж, я звернув увагу на цей шпиль, знизав він плечима. І станцію цю знаю. На неї важко не натрапити, якщо живеш тут і маєш радіоприймач. Фундаменталісти?
Порівняно з цими консервативні баптисти просто пухнастики. Сама я ходжу до Конго. Бо не переварюю Лестера Коґґінса, всі оті «ги-ги-ги, ось ви потрапите до пекла, а ми ні», і всяке тому подібне. Кому шовком, а кому вовком, отак. Хоча мені завжди було цікаво, звідки в них можливість утримувати таку потужну, п'ятдесятикіловатну радіостанцію.
Благодійні пожертви.
Мені, либонь, варто було б порозпитувати Джима Ренні,пхикнула вона. Він у них диякон.
Джулії належав чистенький «Пріус-гібрид», автомобіль, який, на думку Барбі, не личив хазяйці непохитно республіканської газети (утім, цілком гідний парафіянки Першої Конгрегаційної церкви). Але машина їхала майже безшумно, і радіо працювало. Єдине, що тут, на західній околиці міста, сигнал «Радіо Ісуса» був таким потужним, що глушив майже все інше на FM-частотах. Цієї ночі вони передавали якусь святенницьку лайно-музику, від якої Барбі ломило голову. Звучало це так, ніби польки з сольним акордеоном чеше якийсь оркестр потерпаючих від бубонної чуми.
Чому б вам не пошукати чогось на середніх хвилях? попросила вона.
Він почав крутити настройку, натикаючись лише на марнослівне нічне базікання, поки аж наприкінці шкали не натрапив на якусь спортивну станцію. Тут він почув, що перед плейоф-матчем «Марінерз» і «Ред Сокс» на їхньому стадіоні Фенвей-парк у Бостоні було оголошено хвилину мовчання на спомин жертв того, що диктор назвав «колізією в Західному Мейні».
Колізія, промовила Джулія. Термін, мабуть, характерний саме для спортивного коментатора, хоча не так вже й багато я їх чула. Можете його вимкнути.
Десь через милю після того, як вони проїхали церкву, крізь дерева почало жевріти світло. За черговим поворотом дороги вони в'їхали просто в сліпуче сяйво прожекторів, що розміром були, як ті прем'єрні «сонця» в Голлівуді. Два були націлені в їхній бік, ще парапрямо вгору. Рельєфно виступала кожна вибоїна на шосе. Худими привидами здавалися стовбури беріз. Барбі охопило відчуття, ніби вони в'їжджають прямісінько в якийсь фільм-нуар кінця 1940-х років.
Стоп, стоп, стоп, загукав він. Ближче не треба. Виглядає так, немов там нічого нема, але повірте мені, воно там є. І воно може вмент знищити всю електроніку вашого автомобільчика, якщо чогось ще гіршого не наробить.