Вислухавши всіх, Шеллар поспішив спровадити вірнопідданих городян, запросивши їх на коронацію в якості почесних гостей і пообіцявши висловити свою безмірну вдячність в більш належній обстановці. Коли гості пішли в повному захваті, він першим ділом наполіг, щоб принц Мафей теж покинув їдальню і відправився спати. Дорослі будуть займатися справою - думати, чим допомогти потерпілому герою, і заважати їм не слід. На цей раз принц не посмів заперечувати.
Шеллар впав у крісло і подивився у вікно. Сонце хилилося до заходу. Минуло трохи більше доби з тієї миті, як в його кабінет увірвався Флавіус. І майже дві відтоді, як принц останній раз спав. Тепер, коли над містом повисла тиша, коли все закінчилося і не треба було більше нікуди бігти, Шеллар нарешті відчув, як він втомився. У нього не було сил навіть думати про те, що завтра, і післязавтра, і ще кілька днів він муситиме знову бігати висолопивши язика і наводити порядок.
Західне крило палацу сильно постраждало під час штурму, тому в свої кімнати він не пішов. Там не вистачало стін, і не було жодного цілого скла. У спальні, мабуть, вибухнуло кілька вогняних куль, і перебувати в ній тепер було неможливо. Він вирішив залишитися тут, в уцілілих королівських апартаментах. Тут же були і Елмар з соратниками, і метр Істран. Метр не хотів відходити далеко від Мафея, а Елмар заявив, що, по-перше, йому ліньки йти додому, а по-друге, він сто років не бачив улюбленого кузена і має намір провести хоча б вечір в його товаристві.
Вони були одні в величезному порожньому будинку. Слуги і придворні розбіглися хто ще до штурму, хто після нього і повертатися не збиралися, принаймні, до завтрашнього ранку.
Елмар, все ще збуджений після битви, сидів за столом, наминаючи все, що потрапляло під руку, і закохано дивився на кузена Шеллара. Його сині очі сяяли захватом. Він просто був радий бачити його живим і, схоже, ні про що інше не міг думати. Біля нього тихим рядочком сиділи його соратники по подвигам - лучниця Валента, ставна росла дівчина з розкішною косою, містик Шанкар, смаглявий і чорноокий, з поголеною наголо головою, і чарівниця Етель, маленька і щупла, як дівчисько. Метр Істран, схилившись над лежачим на дивані Жаком, уважно його оглядав.
«Ось так не щастить, - подумав Шеллар, за звичкою дістаючи люльку, і згадав, що тютюн у нього скінчився ще вранці. - Цей хлопець міг бути корисний. Скільки він знає такого, про що ми ніколи в житті не чули... Як він це зробив? Як, не маючи поняття про магію, вплутався в бійку з п'ятьма магістрами і переміг? А ще казав, що він боягуз...»
Шеллар піднявся і підійшов ближче. Жак лежав нерухомо, навіть дихання можна було помітити, тільки дуже уважно придивившись. Його нечесані каштанові патли розсипалися по кремовому оксамиту оббивки, рука безсило звисала з дивана. Він був схожий на ганчіряну ляльку.
- Дострибався? - чомусь вголос сказав Шеллар. - Не сиділося тобі в департаменті, пішов пригод на свою дупу шукати...
Він чомусь відчував себе винуватим за вчорашні слова. Не треба було так. Не варто було. Можна було домовитися по-хорошому. Не зміг. Нерви здали.
- Ви його знаєте? - поцікавився метр Істран, випрямляючись і відходячи від дивана.
- Трохи, - кивнув Шеллар. - Я з ним розмовляв в департаменті.
- Містралійській біженець? - уточнив маг і зайняв крісло, з якого тільки що встав Шеллар.
- Тепер так. А взагалі-то він переселенець. Тільки врахуйте, це секретна інформація тільки для службового користування. Не базікайте.
Він знову подивився на Жака, потім на люльку, яку тримав в руках, і мовчки попрямував до дверей.
- Ти куди? - гукнув його Елмар.
- Піду до себе, - не обертаючись, відповів Шеллар. - Тютюн пошукаю.
- Не ходи один! - стрепенувся Елмар і підхопився з місця, поспішно дожовуючи кусень. - Я тебе проведу!
Шеллар хотів нагадати, що він не маленький, але змовчав. Він розумів Елмара. Бідолаха ледве з глузду не зїхав, дізнавшись про те, що трапилося вдома, примчав стрімголов в столицю, мало не потрапив в засідку... Адже він думав, що улюблений кузен Шеллар загинув разом з усіма. Хтось навіть встиг йому сказати, що від друга дитинства залишилася тільки срібна зірка і купа обвуглених потрухів... Бідний Елмар мало не збожеволів вдруге, на цей раз від радості, коли побачив Шеллара живим. І тепер перший герой, звичайно, буде над ним трястися і всіляко оберігати, боячись втратити його знову. Навіть якщо побоюватися абсолютно нічого.
- Я теж піду з вами, - сказала лучниця, піднімаючись слідом за Елмаром. - А панове маги нехай поки подумають.
«Боги, ну і бардак тут... - думав Шеллар, обережно просуваючись по битому склу і переступаючи через уламки меблів. - Треба розпорядитися, щоб почали ремонт. Якщо почати рано вранці і працювати повну добу без перерви, до післязавтра тронний зал можна буде привести в порядок і коронуватися. Тихо і швидко, без всяких свят та урочистостей. Було б чого святкувати... А все інше можна буде не поспішаючи відремонтувати вже після того. Все одно тут більше ніхто не буде жити...» Він згадав, що рано вранці йому належить допомагати розпоряднику церемоній в організації похорону, впізнавати останки родичів, і ця думка раптом віддалася болем десь в глибині очниць, наче на очі натиснули зсередини. Різко і дуже боляче. Слідом за цим в очах запалало, немов у них сипонули перцю. Шеллар зупинився і став терти очі, одночасно намагаючись не думати про завтрашній день, переключитися на щось інше.
- Що з тобою? - стривожено запитав Елмар, хапаючи його за плече. - Тобі погано? Може, сядеш?
- Просто я не спав минулої ночі, - відповів Шеллар і слухняно сів на перекинуту шафу. - Щось пече... Нічого, сьогодні висплюся, і все пройде.
- А коли ти їв востаннє? - Не вгамовувався Елмар. - Теж позавчора?
- Вчора, - заперечив Шеллар. - Заспокойся, я не голодний.
- Ти зовсім про себе не думаєш, - дорікнув йому кузен. - Подивися, який ти худий! Нічого не їси і ще куриш натщесерце! І не спиш цілодобово.
- Підемо, - сказав Шеллар, піднімаючись, щоб припинити повчаня. - Уже все пройшло. Я просто втомився. Божевільний був день, сам розумієш, не до їжі...
В його кабінеті панував цілковитий розгром. Стіл був розрубаний навпіл. З розбитого вікна звисав труп у біло-блакитний кольчузі воїнів ордена. Шафа лежала посеред кімнати дверцятами вниз. Шеллар спробував її підняти, але не зміг.
- Дай-но я, - сказав Елмар і, легко підхопивши громіздку шафу, одним рухом поставив її вертикально.
Шеллар висунув шухляду і зраділо дістав мішечок з тютюном. Він, не відходячи від шафи, набив люльку і став шукати по кишенях сірники. Сірники теж скінчилися.
- Елмаре! - безнадійно гукнув він. - У тебе сірників немає?
- Я не курю, - нагадав Елмар.
- А як же ти в поході без сірників обходишся? Багаття там, все таке?
- А навіщо мені сірники, якщо всі мої соратники курять?
Сірники виявилися у Валенти.
- Прошу вас, ваша високосте, - серйозно сказала вона, підносячи запалений сірник.
Шеллар швидко запалив і подякував дівчині, відчуваючи себе вкрай ніяково. Після кількох затяжок він зрозумів, що життя не таке погане. І що тепер цілком можна повернутися в королівські апартаменти і відпочити. Але спочатку слід було дізнатися, що ж сталося з бідолахою Жаком.
- Що скажете, панове маги? - запитав Шеллар, коли вони знову розсілися по диванах.
- Нічого не розумію, - знизав плечима метр Істран. - Шанкар каже, що це транс. Дивний якийсь транс, я такого не бачив.
- Просто дуже глибокий, - знизав плечима містик. - Я теж не зустрічав подібного. Однак з цього не випливає, що такого не може бути. Наші пізнання обмежені шляхами наших вчень. Хто-небудь знає, до якої містичної школі належить цей дивний юнак?
- Його високість, здається, сказав, що він переселенець, - нагадав метр Істран. - Але я ніколи не бачив переселенця-мага, так само як і переселенця-містика. Я маю на увазі справжнього містика, а не простого служителя .
- А Козак? - нешанобливо перебила старшого Етель.
- Ще не доведено, що він переселенець, - тут же парирував придворний маг. - Якщо у всьому покладатися на чутки...
Етель фиркнула і пробурчала собі під ніс щось єхидне про манеру деяких ветхих стариганів сперечатися про те, чого не знають.
- Повинен сказати ще одну річ, яка вас, напевно, ще сильніше спантеличить, - продовжив Шеллар, стомлено потягуючи люльку. - Він взагалі не маг і чаклувати не здатний в принципі. Він зі світу, в якому магії практично немає. Що тепер скажете?