Великим оптимістом був твій знайомий чарівник. Тільки одного він і не взяв до уваги: помилок, які робить природа. Або ті, хто з нею граються. Золотий дракон та інші подібні до нього мутанти, якщо й існували, вижити не могли. Бо на перешкоді їм стала дуже природна межа можливостей.
І яка ж то межа?
Мутанти, мязи на щелепах Ґеральта здригнулися сильніше, мутанти стерильні, Борху. Тільки у легендах може вижити те, що не може вижити у природі. Тільки легенда й міф не знають меж можливого.
Три Галки мовчав. Ґеральт глянув на дівчат, на їхні обличчя, що раптом посерйознішали. Вея несподівано нахилилася у його бік, обійняла за шию твердою, мязистою рукою. Він відчув на щоці її губи, мокрі від пива.
Люблять тебе, повільно промовив Три Галки. Хай мене покрутить, вони тебе люблять.
І що у тому дивного? смутно посміхнувся відьмак.
Нічого. Але це треба обмити. Господарю! Друге барильце!
Не шалій. Найбільшежбан.
Два жбани! проревів Три Галки. Теє, я мушу на хвильку вийти.
Зерріканка встала, підняла з лавки шаблю, провела по залі тужливим поглядом. Хоча мить тому кілька пар очей, як зауважив відьмак, недобре поблискували, роздивляючись товстий капшук, ніхто не наважився вийти услід за Борхом, який, похитуючись, ішов до виходу. Тея стенула плечима й пішла за працедавцем.
Як твоє справжнє імя? запитав Ґеральт ту, яка зосталася біля столу.
Вея блиснула білими зубами. Її сорочка була трохи розшнурована, майже до меж можливого. Відьмак не сумнівався, що то черговий привід для провокації когось із зали.
Альвеаенерле.
Красиво.
Відьмак був упевнений, що зерріканка зробить скромне личко і підморгне йому. Не помилився.
Вея?
Гм?
Чому ви їдете із Борхом? Ви, вільні воїтельки? Можеш пояснити?
Гм.
Щогм?
Він Зерріканка, морщачи чоло, добирала слова. Він є Най красивший.
Відьмак покивав. Критерії, на підставі яких жінки оцінювали привабливість чоловіків, не вперше видалися йому загадковими.
Три Галки ввалився до алькова, зашнуровуючи штани, голосно віддавав накази корчмарю. Тея, яка трималася на два кроки позаду, вдаючи знуджену, роззиралася по корчмі, а купці й бокораші старанно уникали її погляду. Вея висмоктала чергового рака, раз за разом кидаючи на відьмака промовисті погляди.
Я замовив ще по вугрю, цього разупеченому. Три Галки важко сів, побрязкуючи незастебнутим поясом. Намучився я з тими раками й трохи зголоднів. І я домовився про твою ночівлю, Ґеральте. Немає сенсу блукати поночі. Ще порозважаємося. Ваше здоровя, дівчата!
Вассехель! сказала Вея, салютуючи йому кубком.
Тея моргнула й потягнулася, причому чималий бюст, всупереч Ґеральтовим очікуванням, не роздер сорочку.
Порозважаємося. Три Галки перехилився через стіл і ляснув Тею по сідницях. Порозважаємося, відьмаче. Гей, господарю! Давай сюди!
Шинкар жваво підбіг, витираючи руки об фартух.
Знайдеться у тебе діжа? Така, для прання, солідна й велика?
Наскільки велика, пане?
На чотири особи.
На чотири Корчмар роззявив рота.
На чотири, підтвердив Три Галки, добуваючи з кишені напханий капшук.
Знайдеться. Шинкар облизнув губи.
Чудово, засміявся Борх. Накажи винести її нагору, до моєї кімнати й наповнити гарячою водою. Швидесенько, любчику. І пива накажи туди принести, ті три жбани.
Зерріканки захихотіли й одночасно підморгнули.
Яку бажаєш? запитав Три Галки. Га? Ґеральте?
Відьмак почухав потилицю.
Знаю, що вибрати важко, сказав із розумінням Три Галки. Я і сам часом маю з тим клопіт. Добре, розберемося у діжці. Гей, дівчата! Допоможіть мені піднятися по сходах!
ІІІ
На мосту був заслін. Дорогу загороджувала довга солідна балка, посаджена на деревяні козла. Перед нею і за нею стояли алебардники у шкіряних, оббитих залізом куртках і кольчужних капюшонах. Над заслоном важко вилася пурпурна хоругва зі знаком срібного грифа.
Що за дурня? здивувався Три Галки, підїжджаючи ступою поближче. Немає проїзду?
Ґлейт є? запитав найближчий алебардник, не виймаючи з рота прутика, якого жувавневідомо, чи то від голоду, чи щоб згаяти час.
Який ґлейт? То що, мор? А може, війна? За чиїм наказом блокуєте шлях?
Короля Нєдаміра, пана Кайнгорна. Стражник пересунув прутик у протилежний кутик рота й вказав на хоругву. Без ґлейту в гори не можна.
Ідіотизм якийсь, сказав Ґеральт змученим голосом. Це ж аж ніяк не Кайнгорн, але Холопільський край. Це Холопілля, не Кайнгорн стягує мито з мостів на Браа. Що має до того Нєдамір?
Не мене питайте. Стражник виплюнув прутик. Не моя справа. Мені аби ґлейти перевіряти. Якщо хочтебалакайте із нашим десятником.
А де він?
Отам, за садибою митника, на сонечку гріється, сказав алебардник, дивлячись не на Ґеральта, а на голі ноги зерріканок, які ліниво потягувалися у сідлах.
За хаткою митника, на купі висушених колод, сидів стражник, руківям алебарди малюючи на піску жінку, а скоріше, її фрагмент, побачений з оригінального ракурсу. Поряд із ним, делікатно пощипуючи струни лютні, напівлежав худий чоловік у насунутому на очі химерному капелюшку кольору сливи, оздобленому срібною пряжкою і довгим, нервовим пером чаплі.
Ґеральт знав той капелюшок і те перо, прославлені від Буйни до Яруги, знамениті у дворах, фортецях, шинках, заїздах та борделях. Особливо у борделях.
Любистку!
Відьмак Ґеральт! З-під капелюшка глянули веселі сині очі.Оце так! І ти тут? Ґлейта, раптом, не маєш?
Що ви всі з тим ґлейтом? Відьмак зіскочив із сідла. Що тут відбувається, Любистку? Ми хотіли перейти на другий берег Браа, я і той лицар, Борх Три Галки, і наш ескорт. А, як виявилося, не можемо.
Я також не можу. Любисток устав, зняв капелюшок, уклонився зерріканкам із перебільшеною галантністю. Мене також не хочуть пропускати на той берег. Мене, Любистка, найславетнішого менестреля і поета у радіусі тисячі миль, не пропускає оцей от десятник, хоча, як бачте, також людина мистецтва.
Нікого без ґлейта не пропущу, сказав десятник понуро, після чого додав до свого малюнка фінальну деталь, дзьобнувши кінчиком держака у пісок.
Ну й обійдемося, сказав відьмак. Поїдемо лівим берегом. До Генґфорсу дорога довшою буде, але як требато треба.
До Генґфорсу? здивувався бард. Так ти, Ґеральте, не за Нєдаміром їдеш? Не за драконом?
За яким драконом? зацікавився Три Галки.
Не знаєте? Правда не знаєте? Ну, то мушу вам про все розповісти, панове. Я все одно тут чекаю, може, буде їхати хтось із ґлейтом, хто мене знає і дозволить приєднатися. Сідайте.
Зараз, сказав Три Галки. Сонце майже на три чверті у зеніті, а мене сушить як холера. Не розмовлятимемо із сухим писком. Теє, Веє, риссю до містечка та купіть барильце.
Подобаєтеся ви мені, пане
Борх, званий Три Галки.
Любисток, званий Незрівнянним. Деякими дівчатами.
Розповідай, Любистку. Ґеральта охопила нетерплячка. Не будемо ж тут стирчати до вечора.
Бард обійняв пальцями гриф лютні, різко вдарив по струнах.
Як зволите, мовою цвітастою чи нормально?
Нормально.
Прошу. Любисток не відклав лютню. Тож послухайте, шляхетне панство, що трапилося тиждень тому неподалік міста вільного, Холопіллям званого. Отож, світанком блідим, ледь сонечко раннє рожевим забарвило імлу над луками
Мало бути нормально, нагадав Ґеральт.
А хіба ні? Ну добре, добре. Розумію. Коротко, без метафор. На пасовиська під Холопіллям прилетів дракон.
Е-е-е-е, сказав відьмак. Щось воно неправдоподібно. Уже скільки років ніхто не бачив драконів у тих краях. А чи не був то звичайний ослизг? Трапляються ослизги майже такі великі
Не ображай мене, відьмаче. Я знаю, що говорю. Я його бачив. Так уже сталося, що я саме був у Холопіллі на ярмарку й бачив усе на власні очі. Балада вже готова, але не захотіли ви
Розповідай. Був він великим?
Із три кінські корпуси. У холці не вищий за коня, але куди більш масивний. Сірий, наче порох.