Значитьзелений.
Так. Прилетів несподівано, впав просто на стадо овець, розігнав пастухів, затовк із дюжину звіряток, чотирьох ізжер та й полетів.
Полетів Ґеральт покивав. І кінець?
Ні. Бо наступного ранку прилетів знову, цього разу ближче до містечка. Спікірував на громаду бабів, які прали білизну на березі Браа. Ото вони втікали, людоньки! У житті я так не сміявся. Дракон же зробив пару кіл над Холопіллям і полетів на пасовиська, там знову взявся за овець. Тільки тоді й почалися розгардіяш і замішання, бо раніше мало хто повірив пастухам. Бургомістр мобілізував міську міліцію і цехи, але, поки ті сформувалися, плебс узяв справу в свої руки й усе вирішив.
Як?
Цікавим народним способом. Місцевий шевський майстер, такий собі Козоїд, вигадав спосіб проти гадини. Забили вівцю, напхали її щільно чемерником, беладоною, блекотою, сіркою та шевською смолою. Для певності місцевий аптекар улив усередину дві кварти своєї мікстури проти чиряків, а жрець із храму Креви помолився над стервом. Потім поставили препаровану вівцю посередині стада, підперши кілком. Насправді ніхто не вірив, що дракон спокуситься на те смердюче на милю гівно, але реальність перевищила наші очікування. Не звертаючи уваги на живих та бекаючих овечок, гад проковтнув наживку разом із кілком.
І що? Кажи ж, Любистку.
А я що роблю? Кажу ж. Слухайте, що було далі. Не минуло й стільки часу, скільки треба вправному чоловікові, щоб розшнурувати дамський корсет, як дракон почав раптом ричати й пускати дим, передом і задом. Крутився, намагався злетіти, тоді осовів і знерухомів. Двійко добровольців рушили, аби перевірити, чи отруєний гад ще дихає. Були то місцевий грабар і місцевий дурень, народжений недоумкуватою дочкою лісоруба й підрозділом найманих пікінерів, які пройшли Холопіллям іще за часів рокошу воєводи Нужибоба.
Ото ти брешеш, Любистку.
Не брешу, тільки прикрашаю, а в тому є різниця.
Невелика. Розповідай, шкода часу.
Тож, як я казав, грабар і мужній ідіот вирушили як розвідники. Потім ми насипали їм малий, але милий для ока курганчик.
Ага, сказав Борх. Значить, дракон був іще живим.
Ще й яким, весело сказав Любисток. Живим. Але був таким слабким, що не зжер ані грабаря, ані дурбецела, тільки що кров полизав. А потім, на загальне розчарування, відлетів, здійнявшись у повітря із чималим зусиллям. Щопівтораста ліктів із гуркотом падав і злітав знову. Інколи йшов, тягнучи задні лапи. Ті, що посміливіші, пішли за ним, на відстані погляду. І знаєте що?
Кажи, Любистку.
Дракон заліз в ущелини у Пустульських горах, поблизу від витоків Браа, й сховався у тих печерах.
Тепер усе ясно, сказав Ґеральт. Дракон, скоріше за все, у тих печерах століття перебував у летаргії. Я чув про такі випадки. І там також має бути його скарбниця. Тепер я знаю, чому блокують міст. Хтось хоче накласти на ту скарбницю лапу. І той хтосьНєдамір із Кайнгорна.
Саме так, сказав трубадур. Усе Холопілля аж кипить з цього приводу, бо вважають там, що дракон і скарбниця належать їм. Але вагаються повстати проти Нєдаміра. Нєдамірщеня, він ще й голитися не почав, але вже встиг довести, що проти нього повставати небезпечно. А той дракон йому потрібен диявольськи, тому він так швидко відреагував.
Потрібна йому та скарбниця, хотів ти сказати.
У тому й річ, що драконнавіть більше, ніж скарбниця. Бо, бачте, Нєдамір гострить зуби на сусіднє королівство, Маллеору. Там після раптової і дивної смерті князя залишилася княжна у віці, так би мовити, покладин. Вельможі з Маллеори від Нєдаміра й інших конкурентів не в захваті, бо знають, що новий володар натягне їм вузду, не те що княжна-шмаркачка. Тож вони вигребли десь старе й запилене пророцтво, що твердить: митра й рука дівчини належать тому, хто переможе дракона. Оскільки ж драконів тут не бачили століттями, то думали, що тепер настав для них спокій. Нєдамір, звісно, з легенди насмівся, узяв би Маллеору збройною рукою та й по всьому, але коли розійшлася звістка про холопільського дракона, зорієнтувався, що може побити маллеорську шляхту її ж власною зброєю. Якби він зявився там, несучи драконову голову, народ привітав би його як монарха, посланого богами, а вельможі не посміли б навіть писнути. То ви дивуєтеся, що він погнав за драконом, наче кіт за рибячим міхурем? Особливо за таким драконом, який ледь ноги волочить? Це ж для нього щасливий випадок, посмішка долі, най його холера.
А дороги загородив від конкурентів.
Певно. І від холопілянців. До того ж по всіх околицях він розіслав кінних із ґлейтами. Для тих, які мають того дракона вбити, бо Нєдамір не дуже прагне особисто входити до печери з мечем. Миттю залучили найславетніших драконоборців. Більшість із них ти, Ґеральте, певно, знаєш.
Можливо. Хто приїхав?
Ейк з Денесле, це по-перше.
Хай йому Відьмак тихенько присвиснув. Богобоязний та цнотливий Ейк, лицар без страху й докору, власною особою.
Ти його знаєш, Ґеральте? запитав Борх. Він і справді такий вовкодав для драконів?
Не тільки для драконів. Ейк упорається з будь-якою потворою. Забиває навіть мантикор і грифонів. Кількох драконів також прикінчив, я про це чув. Він вправний у цьому. Але псує мені інтереси, босяцюра, бо не бере грошей. Хто ще, Любистку?
Рубайли з Крінфріду.
Ну, вважайтенемає вже дракона. Навіть якщо він зцілиться. Та трійцязіграна банда, бються не дуже чисто, але дієво. Вибили усіх ослизгів і вилохвостів у Реданії, а при нагоді прикінчили й трьох червоних драконів і одного чорного, і це вже щось. Це всі?
Ні. Приєдналася до них іще шістка ґномів під командою Ярпена Зігріна.
Не знаю його.
Але про дракона Оквіста з Кварцової гори ти чув?
Чув. І бачив каміння з його скарбниці. Були там сапфіри небувалих кольорів і діаманти величезні, наче черешні.
Ну так знай, що саме Ярпен Зігрін і його ґноми прикінчили Оквіста. Було про те складено баладу, але нудну, бо не моя. Якщо ти не чувнічого не втратив.
Це всі?
Так. Не враховуючи тебе. Ти стверджуєш, що не чув про дракона, хтозна, може, воно й правда. Але тепер ти вже знаєш. І що?
І нічого. Мене той дракон не цікавить.
Ха! Хитро, Ґеральте. Бо ти й так не маєш ґлейту.
Повторюю, мене той дракон не цікавить. А що з тобою, Любистку? Що тебе так тягне у той бік?
Усе просто. Трубадур стенув плечима. Треба бути близько від пригод і подій. Щодо битви з тим дракономбуде розголос. Авжеж, я міг би скласти баладу й на підставі розповіді, але вона звучатиме інакше, співана кимось, хто бачив бій на власні очі.
Бій? засміявся Три Галки. Хіба щось на кшталт різанини свині чи четвертування трупа. Слухаю і не можу припинити дивуватися. Славні вої, які мчать сюди з усіх кінських ніг, аби дорізати напівдохлого дракона, отруєного якимось хамом. Сміятися хочеться і ригати.
Ти помиляєшся, сказав Ґеральт. Якщо дракон не помер від отрути на місті, то, напевне, його організм уже її переборов і дракон тепер повний сил. Зрештою, немає великого значення. Рубайли з Крінфріду все одно його вбють, але без бою, якщо хочеш знати, не обійдеться.
Тож ти ставиш на Рубайл, Ґеральте?
Ясно ж.
Аякже, відізвався стражник-митець, який досі мовчав. Драконището потвора магічна, й не прибити його інакше, ніж чарами. Якщо хто й дасть йому раду, то це чарівниця, яка проїхала туди вчора.
Хто? Ґеральт схилив набік голову.
Чарівниця, повторив стражник. Я ж кажу.
Імя назвала?
Назвала, але я забув. Мала ґлейт. Молода була, вродлива по-своєму, але ті очі Самі знаєте, пане. Аж зимно людині стає, коли така гляне.
Ти щось про те знаєш, Любистку? Хто це може бути?
Ні,скривився бард. Молода, вродлива й такі собі очі. Теж мені прикмета. Вони всі такі. Жодна з тих, кого я знаю, а знаю я багатьох, не виглядає старшою, ніж на двадцять пять чи тридцять, а деякі ж, як я чув, памятають іще часи, коли там, де нині стоїть Новіград, шумів бір. Зрештою, для чого ж існують еліксири з мандрагори? А мандрагорою вони ж собі й очі закапують, аби ті блищали. Як воно у баб буває.