Та нехай би й завернули! запально сказав Ассе, який певний час тому прийшов уже з варти, на якій його ніхто не заступив і заступати наміру не мав. Порубаємо їх, та й уся історія!
А точно! крикнула зі столу Цірі, забувши вже, як минулої ночі утікали вони від погоні через села над Вельдою і який вона тоді мала страх.
Добре. Ґіселер гепнув долонею об стіл, кладучи різко край галасливій балаканині.Кажи, Готспорне. Бо я ж бачу, що ти хочеш нам про щось сказати, про щось важливіше за префекта, Варнхагенів, барона Касадея і його вразливу дочечку.
Бонгарт вашим слідом йде.
Запала тиша, незвичайно довга. Навіть майстер Альмавера перестав на мить колоти.
Бонгарт, повторив протягло Ґіселер. Стара сива сволота. Файно ми комусь мусили досадити.
Комусь багатому, кивнула Містле. Не кожного на Бонгарта вистачить.
Цірі вже хотіла спитати, хто отой Бонгарт, але випередили їїмайже одночасно, єдиним голосомРеф і Ассе.
То мисливець за нагородами, похмуро пояснив Ґіселер. Раніше начебто жовнірською долею перебивався, тодімандрівною торгівлею, врешті взявся за вбивства людей за нагороду. Сучий син, яких мало.
Говорять, досить безтурботно сказав Кейлі,що коли б усіх, кого Бонгарт засік, на одному жальнику схотіли поховати, той жальник на половину морга мав би бути.
Містле насипала білого пороху в заглибину поміж великим і вказівним пальцем, різко вдихнула.
Бонгарт ганзу Великого Лотара розбив, сказала. Засік його й брата, того, що Мухоморцем звали.
Кажуть: ударом у спину, кинув Кейлі.
Також Вальдеса забив, додав Ґіселер. А як Вальдес загинув, то розпалася і його ганза. Одна з кращих була. Порядне, круте гуляйполе. Чьоткі чуваки. Думав я свого часу до них пристати. До того, як ми знюхалися.
Усе правда, сказав Готспорн. Такої ганзи, як ганза Вальдеса, не було другоїі не буде. Пісні про те співають, як вирвалися вони з облави під Сардою. Ото голови буйні, ото вмілість кавалерська! Мало хто з ними зрівнятися міг.
Щури раптом замовкли і втупили в нього очі, блискучі й злі.
Ми, через хвилинку тиші вицідив Кейлі,вшістьох колись крізь ескадрон нільфгардської кінноти продерлися!
Ми Кейлі у ніссірів відбили! гарикнув Ассе.
З нами, засичав Реф, також не кожен зрівнятися може!
Так і є, Готспорне, випхнув груди Ґіселер. Щури не гірші від жодного іншого гуляйполя, не гірші й від Вальдесової ганзи. Умілість кавалерська, кажеш? То я тобі дещо про вмілість панянок розповім. Іскра, Містле й Філька, втрьох, як тут сидять, білим днем проїхалися серединою містечка Друїг, а, довідавшись, що Варнхагени у трактирі стоять, прочвалували крізь той трактир! Наскрізь! З головного входу вїхали, з подвіря виїхали. А Варнхагени так і лишилися з роззявленими ротами, над побитими кубками й пивом порозливаним. Може, скажеш, що то невеличка вправність?
Не скаже, випередила відповідь Містле, усміхаючись злостиво. Не скаже, бо знає, ким є Щури. І гільдія його те також знає. Майстер Альмавера скінчив татуювати. Цірі подякувала з гордою пичкою, вдяглася і присіла до компанії. Пирхнула, відчувши на собі дивний, оцінювальнийі немовби насмішкуватийпогляд Готспорна. Глипнула на нього злим оком, демонстративно притулилася до плеча Містле. Вже встигла зрозуміти з практики, що такі демонстрації приголомшують і добряче охолоджують панів, як у їхніх головах зявляються амори. У випадку Готспорна діяла вона дещо на виріст, бо псевдокупець з тої точки зору не був занадто навязливим.
Готспорн був для Цірі загадкою. Бачила вона його раніше один-єдиний раз, решту розповіла їй Містле. Готспорн і Ґіселер, пояснила, знаються і кумаються здавна, мають умовні сигнали, гасла й місця зустрічей. Під час тих зустрічей Готспорн дає інформаціюі тоді вони їдуть на вказаний тракт і нападають на вказаного купця, конвой чи караван. Інколи вбивають вказану особу. І завжди є умовний знакна купців із таким знаком на возах нападати не можна.
Цірі спочатку була здивована і трохи розчарованадивилася вона на Ґіселера, як на героя, мала Щурів за взірець свободи й незалежності, сама полюбила ту свободу, те презирство до всіх і всього. Аж тут несподівано довелося виконувати роботу на замовлення. Їм, наче найманим розбійникам, хтось наказував, кого бити. Мало тогохтось забороняв когось їм бити, а вони слухали, похнюпившись.
Щось за щось, стенула плечима допитувана Містле. Готспорн віддає нам накази, але й дає інформацію, завдяки якій ми виживаємо. Свобода й презирство мають свої межі. Аж, зрештою, завжди є так, що тичиєсь знаряддя.
Таке воно життя, Соколице.
Цірі була здивована й розчарована, але те швидко минуло. Вона вчилася. Також і тому, аби не дуже дивуватися і не забагато очікуватибо тоді розчарування мало стати більшим.
Я, дорогі мої Щури, говорив тим часом Готспорн, мав би ремедіум від усіх ваших клопотів. Від ніссірів, баронів, префектів, від Бонгарта навіть. Так-так. Бо хоча стискається на ваших шиях аркан, я мав би спосіб на те, щоб із петлі вислизнути. Іскра пирхнула, Реф зареготав. Але Ґіселер стишив їх жестом, дозволив Готспорну продовжувати.
Кажуть, сказав за хвилинку купець, що у будь-який день буде проголошена амністія. Якщо навіть на комусь кондемнація висить, та що тамнавіть коли над кимось мотузка висить, буде тому прощено, якщо тільки він обявиться й у вині признається. Те й вас стосується.
Дурня йохана! крикнув Кейлі, трохи зі сльозами на очах, бо оце власне втягнув носом дещицю фісштеху. Нільфгардські фокуси, фортелі! Не нас, стріляних горобців, на такі плевели брати можна.
Потроху, стримав його Ґіселер. Не гарячкуй, Кейлі. Готспорн, як ми його знаємо, не звик слова на вітер кидати чи морду за так кривити. Звик він знати, що й для чого говорить. І тому напевне відає, та й нам розповість, звідки та раптова нільфгардська ласкавість.
Імператор Емгир, спокійно сказав Готспорн, бере дружину. Скоро ми у Нільфгарді матимемо імператрицю. Тому мають оголосити амністію. Імператор начебто страшенно щасливий, тож і іншим хоче подарувати щастя.
До дупи мені імператорське щастя, зарозуміло заявила Містле. А амністією дозволю собі не скористатися, бо чогось та нільфгардська ласка мені свіжим мішком тхне. Начебто палю на шпичак стругали, ха-ха!
Сумніваюся, стенув плечима Готспорн, аби то був підступ. Це ж справа політична. І велика. Більша, ніж ви, Щури, ніж усе місцеве гультяйство, докупи взяте. Тут у політиці справа.
Чи топро що? нахмурився Ґіселер. Бо ми ані дідька не зрозуміли.
Весілля Емгира є політичним, і політичні справи за допомогою весілля того мусять бути виграні. Імператор творить тим шлюбом союз, хоче ще сильніше Імперію згуртувати, покласти край прикордонним сутичкам, мир запровадити. Бо знаєте, із ким він одружується? Із Ціріллою, спадкоємицею трону Цінтри.
Брехня! крикнула Цірі.Дурня повна!
І яким це чином панна Фалька звинувачує мене у брехні? Готспорн підвів на неї очі.Чи ж би є вона краще поінформованою?
Напевне!
Тихіше, Фалько, скривився Ґіселер. Як тобі сором на столі наколювали, ти мовчала, а тепер репетуєш? Що то за Цінтра, Готспорне? Що то за Цірілла? І начебто чому воно має бути важливим?
Цінтра, втрутився Реф, сиплячи собі фісштех на палець, то королівствечко на півночі, за яке Імперія воювала з тамтешніми володарями. Років три чи чотири тому воно було.
Вірно, підтвердив Готспорн. Імперські підкорили Цінтру й навіть перейшли річку Ярру, але пізніше мусили відступити.
Бо отримали під дупу під горою Содден! гарикнула Цірі.Відступили, ага, мало підштаники не погубили!
Панна Фалька, як бачу, обізнана з новочасною історією. Похвально, похвально для такого молодого віку. Чи вільно мені запитати, де панна Фалька тому вчилася?
Не вільно!
Досить! знову втрутився Ґіселер. Давай про ту Цінтру, Готспорне. І про амністію.
Імператор Емгир, сказав купець, вирішив створити у Цінтрі плющове панство
Яке?
Плющове. Що, наче плющ, не в силах існувати без потужного дерева, навколо якого завивається. А деревом тим є Нільфгард. Уже існують такі панства, візьмемо хоча б Метінну, Маехт, Туссан Королюють там місцеві династії. Начебто королюють, треба розуміти.