Як завжди, була вона обвішана клейнодами, діамантову сережку мала навіть у ніздрі. Не носила шкіру, але вишневий її каптанчик із парчевим узором був настільки славетним, що став останнім писком моди серед золотої молоді з Турну. Як і шовкова хустка, якою обвивав голову Ґіселер. Готспорн уже чув навіть про дівчат, що стриглися «під Містле».
То зветься терор, повторив він задумливо, все дивлячись на кривавий патьок на підлозі.А господар заїзду? Його дружина? Син?
Ні-ні,скривився Ґіселер. Вважаєш, що ми усіх зарубали? Та де там. У сараї їх зачинили, на деякий час. Тепер заїзд, як бачиш, наш.
Кейлі голосно прополоскав рота вином, виплюнув на підлогу. Маленькою ложечкою набрав у шкатулці трошки фісштеху, обережно насипав його на послинену пучку вказівного пальця і втер наркотик собі у ясна. Віддав коробочку Фальці, яка повторила ритуал і передала фісштех Рефу. Нільфгардець відмовився, зайнятий переглядом каталогу кольорових татуювань, віддав коробочку Іскрі. Ельфійка передала наркотик Ґіселеру, не вживаючи.
Терор! гарикнула, мружачи блискучі очі й шморгаючи носом. Станцію ми під терором маємо! Імператор Емгир тримає так увесь світ, а ми тільки оцю халупу. Але принципи ті самі!
Ай, сука! крикнула від столу Містле. Дивися, що жагаєш! Зроби мені ще раз так, то я тобі жагну! Так, що навиліт пройде!
Щуриокрім Фальки й Ґіселерарикнули сміхом.
Хочеш бути красивою, то треба терпіти! крикнула Іскра.
Коли її, майстре, коли, додав Кейлі.Вона між ногами загартована!
Фалька вилаялася паскудно й кинула в нього кубком. Кейлі ухилився, Щури знову рикнули сміхом.
Виходить, Готспорн вирішив покласти край веселощам, ви заїзд під терором тримаєте. А навіщо? Не враховуючи задоволення, яке з тероризування випливає?
Ми тута, відказав Ґіселер, втираючи собі фісштах у ясна, на чатах лежимо. Як хто тут встане, аби коней змінити чи перепочити, то ми його обдираймо. Тут вигідніше, ніж де на перехрестях чи у хащах біля гостинця. Чи ж бо, як ото Іскра тільки-но сказала, принципи ті самі.
Але нині, від світанку, токо отой оно нам попався, втрутився Реф, вказуючи на майстра Альмаверу, що майже з головою сховався між стегнами Містле. Голий-босий, як будь-який митець, не було його з чого грабувати, тож ми його з майстерності грабуємо. Киньте оком, який він на малюнки вмілий.
Відкрив передпліччя і показав татуюванняголу жінку, яка рухала сідницями, коли він стискував кулак. Кейлі також похваливсянавколо його руки, вище всіяного шипами браслету, звивався зелений змій із розкритою пащею і багровим роздвоєним язиком.
Елегантна річ, байдуже промовив Готспорн. І корисна при упізнаванні трупів. Але ж грабунок вам не дуже вдався, дорогі Щури. Доведеться вам митцю за його мистецтво заплатити. Не було коли вас попередити: вже сім днів як, від першого вересня, знаком є роздвоєна пурпурова стріла. А він таку має намальовану на возі.
Реф вилаявся, Кейлі засміявся. Ґіселер байдуже махнув рукою.
Ну що ж. Як треба, то заплатиться йому за його голки та фарби. Пурпурова стріла, кажеш? Запамятаємо. Якщо до ранку сюди ще якісь зі стрілами підїдуть, не буде їм кривди.
Маєте намір тут до ранку стирчати? трохи навмисне здивувався Готспорн. Безрозсудно, Щури. Ризиковано й небезпечно!
Як-як?
Ризиковано й небезпечно.
Ґіселер стенув плечима, Іскра пирхнула й вишмаркалася на підлогу. Реф, Кейлі й Фалька дивилися на купця так, наче він оце тільки заявив їм, що сонце занурилося у річку й треба швидко його виловити, бо раки общипають. Готспорн зрозумів, що оце зараз він волав до розуму шалених шмаркачів. Що застерігав від ризику й небезпеки фанфаронів, повних дурної бравурності,тих, кому поняття ці цілком чужі.
Погоня за вами йде, Щури.
Ну й що з того? Готспорн зітхнув.
Розмову перервала Містле, яка підійшла до них, не завдаючи собі клопоту вдягнутися. Поставила ногу на лавку й, крутячи стегнами, продемонструвала всім справу рук майстра Альмавери: кармазинову троянду на зеленому стеблі із двома листками, розміщену на стегніодразу біля пахвини.
Га? запитала, стаючи руки в боки. Її браслети, що сягали майже ліктів, блиснули діамантово. Що скажете?
Краса, пирхнув Кейлі, відгортаючи з чола волосся.
Готспорн помітив, що Щур носив сережки у проколотих вушних раковинах. Без сумніву, скоро сережки такі станутьяк і набита металом шкірамодними серед золотої молоді у Турні й у всьому Гесо.
Твоя черга, Фалько, сказала Містле. Що накажеш собі виколоти?
Фалька торкнулася її стегна й придивилася до татуювання. Зблизька. Містле ласкаво скуйовдила її попелясте волосся. Фалька захихотіла й без жодних церемоній почала роздягатися.
Хочу таку саму троянду, заявила. На тому самому місці, що й у тебе, кохана.
* * *
Але ж і мишей у тебе, Висогото. Цірі перервала оповістку, дивлячись на підлогу, де у колі від кинутого каганцем світла юрмився справжній мишачий парад. Можна було собі тільки уявити, що там діялося поза колом, у темряві.Придався б тобі кіт. Або кращедва коти.
Гризуни, кахикнув пустельник, лізуть до халупи, бо зима йде. А кота я мав. Але той, безчесна тварина, кудись гайнув, згинув.
Певно загриз його лис або куниця.
Не бачила ти того кота, Цірі. Якщо його й загризли, то дракон. Не менше.
Отакий був? Ха, шкода. Він би тим мишам не дозволив у мене по ліжку лазити. Шкода.
Шкода. Але я думаю, що він повернеться. Коти завжди повертаються.
Докину до вогню. Холодно.
Холодно. Диявольськи холодні зараз ночі А це ж навіть не середина жовтня Розповідай далі, Цірі.
Цірі мить сиділа нерухомо, задивившись у вогнище. Вогонь на підкинутих дровах ожив, затріщав, загудів, кинув на знівечене обличчя дівчини золотий блиск і рухливі тіні.
Розповідай.
* * *
Майстер Альмавера наколював, а Цірі відчувала, як сльози витискаються у неї з кутиків очей. Хоча вона завбачливо задурила себе перед процедурою вином і білим порошком, біль був нестерпний. Вона стискала зуби, аби не застогнати. Але не стогнала й, зрозуміло, вдавала, що не звертає уваги на голки, а сам біль зневажає. Намагалася, наче нічого не сталося, брати участь у розмові, яку Щури вели з Готспорном, людиною, яка намагалася вдавати купця, але якаокрім того факту, що жила з торговців, із торговцями нічого спільного не мала.
Чорні хмари скупчилися над вашими головами, говорив Готспорн, проводячи по обличчях Щурів темними очима. Мало того, що на вас полює префект з Амарілло, мало того, що Варнхагени, мало того, що барон Касадей
Отой? скривився Ґіселер. Префекта й Варнхагенів я розумію, але з чого б то якийсь там Касадей так щодо нас затятий?
Заскавчав вовк по-баранячому, усміхнувся Готспорн, та ще й жалібно, бе-бе, ніхто мене не любить, ніхто мене не розуміє, куди не піду, камінням кидають, «геть!» кричать, за що так, за що така кривда й несправедливість? Дочка барона Касадея, дорогенькі мої Щури, після пригоди над річкою Плішкою до сьогодні хворіє, у гарячці лежить
Аааа, пригадав собі Ґіселер. Карета із четвіркою тарантових! То та панна?
Та. Зараз, як я й мовив, хворіє, ночами прокидається із криком, пана Кейлі згадує Але особливо панну Фальку. І брошку, память за матусею-небіжчицею, яку ту брошку панна Фалька насильно із сукні її здерла. Повторюючи при тому всякі різні слова.
Там аж ніяк не у тому справа! крикнула з-за столу Цірі, маючи можливість криком погамувати біль. Ми барону неповагу й деспект виказали, дозволивши, аби вона незайманою пішла! Треба було зграти панянку!
І справді.Цірі відчувала погляд Готспорна на своїх голих стегнах. Бо то ж велика неповагане зграти. Не дивина, що ображений Касадей збройну гассу скликав, нагороду визначив. Клявся публічно, що всі ви головами вниз повиснете з крокштинів на мурах його замку. Також обіцяв, що за ту здерту з дочки брошку з панни Фальки здере він шкіру. Пасами.
Цірі вилаялася, а Щури зайшлися диким реготом. Іскра чхнула і страшенно обшмаркалася: фісштех подражнював їй слизову.
Ми ті погоні вертіли собі,заявила, витираючи шарфиком ніс, уста, підборіддя і стіл. Префект, барон, Варнхагени! Гонять нас, але не здогонять! МиЩури! За Вельдою ми три зиґзаґи зробили, а ті дурні зараз ген у бік гонять, по холодному сліду. Раніше, ніж у себе прийдуть, задалеко опиняться, аби завертати.