Тесс Герритсен - Клуб «Мефісто» стр 10.

 Але ще жива.

 Так. Вона точно була ще жива.

 Однак ви не знаєте, чи непритомна.

 На кінцівках немає пошкоджень від самозахисту. Немає фізичних свідчень того, що вона відбивалася. Ніхто не дозволить просто так перерізати собі горло без боротьби. Я гадаю, її оглушив цей удар. Навряд чи вона відчувала лезо.  Докторка Айлс помовчала й тихо додала:  Принаймні сподіваюся на це.

Вона підійшла до тіла з правого боку, взяла ампутовану руку й піднесла до неї лупу.

 На поверхні хряща, де відбулося відділення руки в ліктьовому суглобі, є сліди інструмента,  сказала.  Здається, тут було використано той же ніж. Дуже гострий, із зазубреним краєм.

Мора приклала руку до ліктя, наче збираючи манекен, подивилася, чи сходиться. На обличчі в неї не було жаху, лише зосередження. Так само вона могла вивчати якийсь підшипник чи деталь, а не відрізану плоть. Не кінцівку жінки, яка колись піднімала цю руку, щоб розчесатися, помахати комусь, у танці. Як Морі це вдавалося? Як вона щоранку приходила сюди, знаючи, що на неї чекає? День за днем бралася за скальпель, розтинала трагедію передчасно обірваного життя? «Я теж маю справу з трагедіями. Але не мушу пиляти черепи чи лізти руками в грудні клітки».

Судмедекспертка обійшла стіл, підійшла ліворуч. Без вагань узяла відрізану кисть. Холодна, знекровлена, та скидалася на віск, а не на плоть, на уявлення майстра з кінореквізиту про те, якою на вигляд має бути справжня рука. Мора піднесла до неї лупу, почала вивчати поверхню зрізу. Спочатку мовчала, але на чолі прорізалися зморшки.

Зрештою вона поклала кисть і підняла ліву руку, роздивляючись куксу. Зморшки стали глибші. Знову взяла кисть і звірила дві рани, намагаючись порівняти поверхні: кисть до запястка, воскову шкіру до воскової шкіри.

Тоді різко поклала частини тіла й подивилася на Йошиму.

 Можете виставити рентгени запястка й кисті?

 Ви закінчили зі знімками черепа?

 Повернуся до них згодом. А поки хочу подивитися на ліву кисть та запясток.

Йошима зняв перший набір знімків, розвісив інші. На яскравому тлі негатоскопа засвітилися кістки пальців, колони фаланг, подібні на тендітні бамбукові стебла. Мора зняла рукавички, підійшла до негатоскопа, не зводячи погляду зі знімків. Вона мовчала; саме ця тиша сказала Джейн, що щось тут не так.

Нарешті докторка Айлс розвернулася й подивилася на неї.

 Ви обшукали весь будинок жертви?

 Так, авжеж.

 Повністю? Усі шафи, усі шухляди?

 Там мало що було. Вона переїхала за кілька місяців до того.

 А холодильник? Морозильну камеру?

 Їх обшукали криміналісти. А що?

 Подивіться на ці знімки.

Ріццолі стягнула брудні рукавички й підійшла до негатоскопа. Ніщо з того, що вона бачила, не відповідало Мориному стурбованому тону: там не було нічого, що не відповідало б тому, що вона бачила на столі.

 І що я маю тут побачити?

 Бачите кисть ось тут? Ці кісточки називаються запястковими й утворюють основу руки, перед розгалуженням фаланг.

Вона взяла руку Джейн, перевернула долонею догори, відкривши шрам, який завжди нагадуватиме детективу про те, що з нею зробив інший убивця. Спогад про жорстокість, який лишив на її тілі Воррен Гойт. Та Мора нічого не сказала про шрам, натомість показала на мясисту основу долоні, біля запястка.

 Ці кістки розміщені тут і на знімку подібні до восьми камінців. Це лише маленькі кісточки, зєднані звязками, мязами й сполучною тканиною. Вони надають нашим рукам гнучкості, дозволяють займатися дивовижними речами, від скульптури до гри на піаніно.

 Гаразд. І що?

 Ось ця кістка, в проксимальному ряду  Мора вказала на знімок, на кістку біля запястка.  Вона називається човноподібною. Під нею видно суглоб, і на цьому знімку виразно помітний уламок іншої кістки. Це частина шилоподібного відростка. Відрізавши їй кисть, він захопив і частину променевої кістки.

 Все одно не розумію, що це означає.

 Подивіться на знімок кукси.  Докторка Айлс показала на інший знімок.  Бачите дистальний край двох кісток передпліччя? Тонка кісткаліктьова, а товща, з боку великого пальця,  променева. Ось той шилоподібний відросток, про який я говорила раніше. Розумієте, до чого я хилю?

Джейн спохмурніла.

 Він цілий. На цьому рентгені руки вся кістка ціла.

 Саме так. Вона не просто ціла, до неї навіть досі прикріплений уламок іншої. Тобто човноподібної.

Обличчя Ріццолі раптом заніміло в прохолоді цього приміщення.

 Ого,  тихо промовила вона.  Здається, справи кепські.

 Дуже кепські.

Джейн розвернулася й підійшла до столу. Вдивилась у відрубану кисть, яка лежала біля того, що вонаяк і всі вонивважала рукою, до якої вона колись була прикріплена.

 Розрізи не збігаються,  сказала Мора.  І знімки теж.

Фрост мовив:

 Ви хочете сказати, що ця кисть їй не належить?

 Маємо підтвердити це аналізом ДНК. Але я вважаю, що доказ цього тут, на негатоскопі.  Судмедекспертка подивилася на Джейн.  Є інша жертва, яку ви ще не знайшли. І ми маємо її ліву кисть.

7

15 ЛИПНЯ, СЕРЕДА. Фаза Місяця: молодик.

У родині Солів є свої ритуали.

О першій дня дядько Пітер повертається зі своєї неповної зміни в клініці. Перевдягається в джинси й футболку та йде на город, де ростуть справжні помідорні джунглі та огіркові лози на підпорках.

О другій на пагорб з боку озера піднімається маленький Тедді. З вудкою, але без здобичі. Жодного разу не бачив, щоб він приніс додому хоча б одну рибину.

О чверть на третю приходять дві подружки Лілі з купальниками та рушниками. Та, що вища, здається Сара, приносить радіо. Тепер тихий пообідній час бентежить їхня дивна, гучна музика. Рушники розстелено на газоні, і три дівчини мліють на сонці, мов сонні представниці родини котячих. Їхня шкіра блищить від олійки для засмаги. Лілі сідає, тягнеться по пляшку з водою. Підносячи її до вуст, вона раптом завмирає, дивлячись на моє вікно. Бачить, що я спостерігаю за нею.

Це вже не вперше.

Вона повільно ставить пляшку, щось каже подружкам. Дівчата теж сідають і дивляться в мій бік. Витріщаються на мене так само, як я витріщаюся на них. Сара вимикає радіо. Вони підводяться, витрушують рушники та йдуть до будинку.

За мить Лілі стукає мені у двері. Відповіді не чекає, заходить непрохано.

 Чому ти за нами стежиш?  запитує.

 Я просто визирав з вікна.

 Ти на нас дивився.

 Бо ви виявилися там.

Її погляд падає на мій стіл. Там лежить розгорнута книжка, яку мати подарувала мені на десятиріччя. Вона відома як «Єгипетська книга мертвих» і є збіркою прадавніх поховальних текстів. Там є всі закляття й замовляння, що потрібні для подорожі посмертям. Дівчина підходить ближче до книжки, та не наважується торкнутися, наче сторінки можуть обпекти її.

 Тебе цікавлять ритуали смерті?  питаю я.

 Це все забобони.

 Звідки ти знаєш, якщо не пробувала?

 Ти справді вмієш читати ієрогліфи?

 Мати мене навчила. Але це дрібязкові закляття, не дуже сильні.

 А що може сильне закляття?

Вона дивиться на мене, погляд прямий і незмигний, тож мені стає цікаво, чи є в ній щось більше. Чи не недооцінив я її.

 Найсильніші закляття,  кажу я їй,  можуть повертати мертвих до життя.

 Тобто як у «Мумії»?  сміється вона.

Я чую гиготіння за спиною, розвертаюся й бачу у дверях її подружок. Вони підслуховували й зараз дивляться на мене презирливо. Вочевидь, я найдивніший хлопець, якого вони знають. І навіть гадки не мають, як я насправді відрізняюся від інших.

Лілі згортає «Книгу мертвих».

 Дівчата, нумо купатися,  каже вона й виходить з кімнати. За нею шлейфом тягнеться солодкий запах олійки для засмаги.

Я дивлюсь у вікно, як вони спускаються пагорбом до озера. У домі стає тихо.

Іду до кімнати Лілі. Знімаю довгі каштанові волосини з її щітки й опускаю до кишені. Знімаю кришечки з лосьйонів та кремів на нічному столику, нюхаю; кожен аромат несе з собою спалах спогаду. Лілі за столом на сніданку. Лілі сидить біля мене в машині. Я висуваю шухляди, відчиняю шафи, торкаюсь її одягу. Одягу, який міг би носити будь-який американський підліток. Зрештою, вона лишень дівчина, не більше. Але за нею слід пильнувати.