Скандал, кажете? А чим Реддінґ так не догодив вашому батькові?
Йому не сподобалося, що він став малювати мене. Батько якось про це довідався. Чому я не можу позувати художникові в купальному костюмі? Якщо я засмагаю в ньому на пляжі, то чому мене не можна малювати в ньому?
Летиція помовчала, а тоді продовжила:
Це справді абсурд батько заборонив молодому художникові приходити в наш дім. Звичайно ж, і Лоренс, і я вкрай обурені. Я приходитиму до вашої майстерні, і він малюватиме мене тут.
Ні, моя люба, сказав я. Якщо ваш батько це заборонив.
О Боже, промовила Летиція, глибоко зітхнувши. Як усі мені остогидли. Я почуваюся геть розламаною. Зовсім кепсько. Якби я мала гроші, то поїхала б звідси геть, але я їх не маю. Якби мій батько мав совість і помер, я не мала б жодних проблем.
Ви не повинні говорити таких речей, Летиціє.
Якби він не хотів, щоб я бажала йому смерті, то хай би не був таким жахливо скупим і не тремтів би так над грішми. Я не дивуюся, що мати його покинула. Ви знаєте, протягом багатьох років я думала, що вона померла. З яким молодим чоловіком вона втекла? Він був гарний?
Це сталося до того, як ваш батько приїхав жити сюди.
Цікаво, як склалося її життя. Мені здається, Анна скоро закрутить із кимось роман. Анна мене ненавидить вона ставиться до мене цілком пристойно, але вона мене ненавидить. До неї наближається старість, і їй це дуже не до вподоби. Старість нікого не тішить, та ви це знаєте ліпше за мене.
Я зі страхом подумав, що Летиція збирається просидіти в моєму кабінеті до самого вечора.
Ви не бачили моїх грамофонних платівок? запитала вона.
Ні, не бачив.
Яка прикрість. Я геть забула, де їх поклала. І собака кудись утік. І свого наручного годинника я не можу знайти, хоч це невелике лихо, бо він усе одно не ходить. О Господи, як хочеться спати! Не можу зрозуміти, чому, адже я провалялася в ліжку до одинадцятої години. Просто лихо з цим життям та й годі. А ви як думаєте? О Боже, мені пора йти. Я обіцяла прийти на третю годину, щоб подивитися на розкопи доктора Стоуна.
Я поглянув на годинник на стіні й побачив, що вже двадцять пять хвилин на четверту.
О, невже справді? Жах та й годі. Я запитую себе, чи вони чекають, коли я прийду, чи пішли без мене. Ліпше я піду та подивлюся, що там відбувається.
Вона підвелася й попливла геть, озирнувшись через плече й промурмотівши:
Ви скажете Деннісові, гаразд?
Я сказав машинально: «Гаразд», надто пізно усвідомивши, що не знаю, чого вона від мене хоче, що саме я мав сказати Деннісові. Проте мене заспокоїла думка, що так чи інак це не має аніякісінької ваги. Мої думки перескочили на особу доктора Стоуна, добре відомого археолога, який нещодавно до нас приїхав і зупинився в готелі «Синій кабан», наглядаючи за розкопами кургану, розташованого на території власності полковника Протеро. Між ним і полковником уже відбулося кілька гострих суперечок. Я став міркувати, яка причина спонукала професора призначити Летиції побачення, щоб повести її на розкопи.
Мені спало на думку, що Летиція Протеро дівчина досить легковажної вдачі. Я намагався вгадати, як складуться її стосунки із секретаркою археолога, міс Крем. Міс Крем жінка років двадцяти пяти, досить балакуча, з рожевим кольором обличчя, до краю переповнена енергією життя, з ротом, повним зубів, яких у неї, схоже, там більше, аніж вимагає природа.
Сільська думка про неї розділилася: одні вважають, вона нічим не краща, аніж має бути, а другі що це жінка із залізною вдачею, сповнена рішучості за першої ж нагоди перетворитися на місіс Стоун. Міс Крем в усьому становить разючий контраст із Летицією.
Мені неважко уявити, що життя в Старій Садибі навряд чи вельми щасливе. Полковник Протеро одружився вдруге десь років пять тому. Друга місіс Протеро жінка, обдарована надзвичайною, проте надто своєрідною вродою. Я завжди здогадувався, що стосунки між нею та її падчеркою не зовсім безхмарні.
Мене ще раз відірвали від роботи. Тепер це був другий священик Гос. Він хотів знати подробиці моєї розмови з Протеро. Я сказав, що полковник засудив його «схильність до католицьких звичаїв», але мета його візиту була зовсім іншою. Водночас я виголосив йому свій власний протест і зажадав, щоб він безапеляційно підкорявся моїм розпорядженням. Загалом Гос сприйняв мої зауваження цілком мирно.
Коли він пішов, я відчув докори сумління за те, що особисто його недолюблюю. Така ірраціональна любов або неприязнь до людей, я сказав би, почуття, вельми суперечні духу християнства.
Зітхнувши, я переконався в тому, що стрілки годинника на моєму письмовому столі показують за чверть пяту, що реально позначало половину на пяту, і пройшов до вітальні.
Там сиділи четверо моїх парафіянок із філіжанками чаю в руках. Ґрізельда сиділа за чайним столом, намагаючись виглядати цілком природною й у своєму середовищі, але здавалася ще більш недоречною тут постаттю, ніж звичайно.
Я потиснув усім руки й сів між міс Марпл і міс Везербі.
Міс Марпл це літня леді із сивим волоссям і з приємними, лагідними манерами, міс Везербі суміш оцту та агресивного лихослівя. З них двох міс Марпл, безперечно, набагато небезпечніша.
Ми щойно розмовляли, сказала Ґрізельда медоточивим голосом, про доктора Стоуна й міс Крем.
У мене в голові промайнули два віршовані рядки, які витворив Денніс: «Міс Крем пряма дорога в гарем».
Мені раптом захотілося продекламувати їх уголос і подивитися, який ефект вони справлять, але, на щастя, я стримав себе. Міс Везербі кинула лаконічну фразу:
Жодна порядна дівчина цього не зробить, і несхвально стиснула свої тонкі губи.
Чого не зробить? запитав я.
Не піде працювати секретаркою до неодруженого чоловіка, сказала міс Везербі з огидою в голосі.
О, моя люба, сказала міс Марпл. Як на мене, то одружені чоловіки ще гірші. Згадайте бідолашну Моллі Картер.
Одружені чоловіки, які живуть окремо від своїх жінок, справді являють неабияку небезпеку, погодилася міс Везербі.
І навіть такі, що живуть разом зі своїми дружинами, промурмотіла міс Марпл. Пригадую
Я урвав ці не дуже приємні спогади.
Але сьогодні дівчина має право влаштуватися на будь-яку роботу, як і чоловік, сказав я.
Поїхати до сільської місцевості? Й оселитися зі своїм працедавцем в одному готелі? сказала місіс Прайс Рідлі з осудом у голосі.
Міс Везербі прошепотіла на вухо міс Марпл:
І їхні спальні перебувають на одному поверсі
Міс Гартнел жінка весела, з обвітреним обличчям, справжній пострах для бідняків зауважила гучним енергійним голосом:
Бідолаху обплутають, він навіть отямитися не встигне. Він наївний, як новонароджене немовля, це відразу видно.
Дивовижно, куди нас іноді заводять загальноприйняті вирази. Жодна з присутніх тут дам не могла б уявити собі немовля доти, доки не побачила б його сповитого в колисці й видимого всім.
Це просто огидно, провадила міс Гартнел із притаманною їй нетактовністю. Той чоловік старший за неї щонайменше років на двадцять пять.
Троє жіночих голосів, ніби прагнучи перевести розмову на іншу тему, заговорили невлад про те, що треба було б вивезти на природу хлопчиків із церковного хору, про прикрий випадок, який стався на останніх зборах матерів, про протяги, що гуляють у церкві. Міс Марпл підморгнула Ґрізельді.
А чи вам не здається, спитала моя дружина, що міс Крем просто подобається цікава робота? А на доктора Стоуна вона дивиться лише як на свого працедавця?
Інші відповіли їй мовчанкою. Було очевидно, що жодна з чотирьох дам не погодилася з нею. Міс Марпл урвала мовчанку, поплескавши Ґрізельду по руці.
Ви дуже молода, моя люба, сказала вона. Молоді дивляться на світ такими невинними очима.
Ґрізельда обурено відповіла, що вона не дивиться на світ невинними очима.
Природно, провадила міс Марпл, не звернувши уваги на її протест, ви бачите в кожній людині найкраще.
Невже ви справді думаєте, що вона хоче одружитися з цим лисим і занудним чоловіком?
Я так розумію, що він досить заможний, сказала міс Марпл. Правда, характер у нього, боюся, не вельми лагідний. Кілька днів тому він дуже посварився з полковником Протеро.