Протеро не повинен поводитися так нахабно, сказав я з роздратуванням у голосі. Не думаю, щоб він зрозумів, до яких ускладнень може призвести сказане ним. Він хоче перевірити всі церковні рахунки, щоб зясувати, чи не було розтрат. Він так і висловився «розтрат»! Невже він натякає на те, що я краду церковні гроші?
Ніхто тебе ніколи ні в чому досі не запідозрив, любий, сказала Ґрізельда. Ти настільки вищий за всі підозри, що гріх не скористатися з такої чудової нагоди. Я хотіла б, щоб ти привласнив гроші, пожертвувані на місіонерську діяльність. Терпіти не можу місіонерів і завжди ненавиділа їх.
Я вже наготувався висварити дружину за почуття, не гідне християнки, але в цю мить увійшла Мері з наполовину сирим рисовим пудингом. Я не вельми рішуче запротестував, але Ґрізельда сказала, що японці завжди їдять недоварений рис, і тому мізки в них працюють як належить.
Я переконана, сказала дружина, що якби ти їв такий рисовий пудинг від сьогодні до кінця тижня, то в неділю виголосив би проповідь, якої ми ще ніколи не чули.
Не доведи, Боже, сказав я, здригнувшись від жаху. Протеро прийде завтра ввечері, і ми з ним переглянемо всі рахунки, провадив я. Мушу закінчити підготовку до свого виступу на ЧКАЦ сьогодні. Шукав цитату й так зачитався «Реальністю» каноніка Ширлі, що не зміг закінчити те, що почав. А що ти маєш намір робити сьогодні пополудні, Ґрізельдо?
Мушу виконувати свій обовязок, відповіла Ґрізельда. Обовязок дружини вікарія. Чай із плітками о пів на пяту.
А кого ти запросила?
Ґрізельда почала загинати пальці з виразом показної доброчесності:
Місіс Прайс Рідлі, міс Везербі, міс Гартнел і ту жахливу міс Марпл.
А мені міс Марпл подобається, сказав я. Вона має, принаймні, почуття гумору.
Найзлостивіша пліткарка в усьому селі, не погодилася Ґрізельда. Вона знає до найменших подробиць усе, що тут відбувається, і з усього робить найгірші висновки.
Я вже сказав, що Ґрізельда значно молодша за мене. У моєму віці людина знає, що завжди справджується найгірше.
Мене принаймні не чекай до чаю, Ґрізельдо, оголосив Денніс.
Негідник! сказала Ґрізельда.
Може, й так, але Протеро мене справді запросили на теніс.
Негідник! повторила Ґрізельда.
Денніс вирішив накивати пятами, а дружина і я ввійшли до мого кабінету.
Я не надто собі уявляю, кого б іще покликати до чаю, сказала Ґрізельда, сідаючи на мій письмовий стіл. Доктора Стоуна й міс Крем, думаю, й, можливо, місіс Лестрандж. До речі, я заходила до неї вчора, але її не було вдома. Атож, я переконана, що нам слід покликати місіс Лестрандж до чаю. Її прибуття сюди оповите такою таємничістю треба ж було купити тут будинок і майже не показувати з нього носа. Мені це нагадує якусь детективну історію. Знаєш, як ото пишуть: «Хто вона, ота загадкова жінка з блідим прекрасним обличчям? Яке її минуле? Ніхто не знає. У її вигляді є щось зловісне й моторошне». Думаю, докторові Гейдоку щось відомо про неї.
Ти читаєш надто багато детективних романів, Ґрізельдо, лагідно зауважив я.
А ти? відрубала вона. Де тільки я не шукала «Пляму на сходах», коли ти сидів тут і писав проповідь. І нарешті увійшла до тебе, щоб запитати, чи ти її не бачив, і що тут знаходжу?
Мені вистачило соромязливості, щоб почервоніти.
Я натрапив на неї випадково. Мій погляд упіймав якесь випадкове речення і
Знаю я ці «випадкові речення», сказала вона. І з переконливістю в голосі процитувала: «І тоді сталася дивна річ Ґрізельда підвелася, перетнула кімнату й палко поцілувала свого вже немолодого чоловіка».
Вона підкріпила свої слова діями.
Ти вважаєш це дивною річчю? запитав я.
Звичайно, вважаю, сказала Ґрізельда. Невже ти не розумієш, Лене, що я могла б одружитися з міністром, із баронетом, із багатим промисловцем, з трьома молодшими офіцерами й лоботрясом із вишуканими манерами, а натомість обрала тебе? Це тебе зовсім не здивувало?
Тоді здивувало, відповів я. Я не раз запитував себе, чому ти так зробила.
Ґрізельда засміялася.
Завдяки цьому я відчула себе так чудово, промурмотіла вона. Інші вважали мене особою просто прекрасною і, звичайно ж, дуже раділи б, якби домоглися мене. Але я поєдную в собі всі ті риси, які тобі вельми не до вподоби і які ти не схвалюєш, а проте ти не зміг встояти переді мною. Моє самолюбство такого не витримало. Адже набагато ліпше почуватися, що ти є потаємним і солодким гріхом для когось, аніж чимось таким, чим він може відверто пишатися. Через мене ти почуваєш себе ніяково, і, на твою думку, я весь час роблю щось не так, а втім ти кохаєш мене до нестями. Адже ти кохаєш мене до нестями, чи не так?
О, звісно ж, я дуже до тебе прихильний.
Облиш, Лене, ти мене кохаєш, і кохаєш до нестями. Ти памятаєш той день, коли я затрималася в місті й надіслала тобі телеграму, яку ти не одержав, бо жіночка, що працювала на пошті, розродилася двійнею й забула надіслати її? Ти тоді мало з глузду не зсунувся, почав телефонувати до Скотленд-Ярду і взагалі зчинив неймовірний переполох.
Існують речі, згадувати про які буває вкрай неприємно. У тому випадку я повівся справді як останній йолоп. Я сказав:
Якщо ти не заперечуєш, моя люба, то я хотів би повернутися до свого виступу в ЧКАЦ.
Ґрізельда роздратовано зітхнула, скуйовдила мені волосся, потім знову пригладила його і сказала:
Я тебе не гідна, любий. Справді не гідна. Я заведу роман із художником. Я справді його заведу. І ти тільки собі уяви, який це спричинить скандал у парафії.
У парафії вистачає скандалів і без твого роману, лагідно нагадав я їй.
Ґрізельда засміялася, цмокнула мене і вийшла крізь засклені двері.
Розділ другий
Ґрізельду мені буває дуже важко терпіти. Після того як я зїв ланч, я почував себе в чудовому настрої для того, щоб підготувати переконливу промову для виступу на зборах Чоловічої конгрегації англіканської церкви. Але тепер я був стривожений і схвильований.
А коли нарешті я втихомирив свої нерви й сів працювати, до мого кабінету заблукала Летиція Протеро.
Я недаремно вжив слово «заблукала». Мені доводилося читати романи, у яких молоді люди дихають бурхливою енергією joie de vivre чудесною життєздатністю юності Але ті молоді люди, які мені зустрічаються, чомусь завжди більше схожі на безтілесні привиди.
У той день Летиція була особливо схожа на привида. Вона дуже мила дівчина висока, гарна і вкрай неуважна та незосереджена. Вона увійшла до мене крізь засклені двері, машинальним рухом скинула жовтий берет, який був у неї на голові, і неуважно промурмотіла з чимось на кшталт подиву в голосі:
А, це ви!
Дорога, яка веде через ліс від Старої Садиби, доходить прямо до хвіртки нашого саду, тому більшість людей, що йдуть по тій дорозі, заходять у ту хвіртку й прямують до дверей мого кабінету замість обминати довгою дорогою сад, щоб підійти до парадних дверей. Тому я не здивувався, коли Летиція увійшла в мій дім саме із саду, крізь засклені двері мого кабінету, але мене трохи роздратувала її поведінка.
Якщо ти прийшла в церковний дім, то не повинна дивуватися, побачивши перед собою священика.
Летиція увійшла до кабінету й знеможено впала в одне з моїх великих крісел. Потім неуважно смикнула себе за пасмо волосся, втупивши погляд у стелю.
Денніс десь тут близько?
Він був на ланчі, але потім кудись пішов. Здається, він сказав, що йде до вас грати в теніс.
Справді? здивувалася Летиція. Сподіваюся, він пішов не туди. Бо там він нікого не знайде.
Він сказав, ви його запросили.
Здається, я справді його запросила. Але на пятницю. А сьогодні вівторок.
Сьогодні середа, сказав я.
О, який жах! мовила Летиція. Отже, я знову забула піти на ланч до людей, які запросили мене уже втретє.
На щастя, ця забудькуватість, схоже, не вельми турбувала її.
Ґрізельда вдома?
Сподіваюся, ви знайдете її в майстерні в саду. Вона позує там Лоренсові Реддінґу.
Через нього в нас виник справжній скандал, сказала Летиція. Його влаштував мій батько. Ви знаєте мого батька він нестерпний.