Мені здалося, що вони ховаються тут, сказала вона невпевнено. Але бачу, що ні. Перепрошую.
Вона перевела погляд із Саймона, вираз обличчя якого зі стурбованого став присоромленим, на вишибайла, який виглядав лише роздратованим.
Я помилилася.
За її спиною захихотіла Ізабель.
Я не можу в це повірити, торочив Саймон, а Клері, стоячи на узбіччі, відчайдушно намагалася піймати таксі. Поливально-мийні машини вже пройшлися вулицею, поки підлітки були в клубі, і під ногами виблискував вологий чорний асфальт.
Я знаю, погодилася вона. Думаєш, ми таки зупинимо хоч якусь таксівку. Куди всі зібралися опівночі в неділю? Вона повернулася до нього, знизуючи плечима. Як гадаєш, на Хюстон-Стріт нам би пощастило більше?
Я не про таксі,пояснив Саймон, я про тебе. Я не вірю, що ті юнаки з ножами просто зникли.
Може, й не було ніяких хлопців із ножами, Саймоне, зітхнула Клері.Можливо, у мене багата уява.
Не може бути, Саймон підніс руку, але зустрічні таксі промчали повз, обливши їх водою з калюж. Я бачив твоє обличчя, коли увійшов. Ти виглядала такою шокованою, наче побачила примару.
Клері згадала Джейса з його хижими котячими очима. Вона глянула на своє запястя, де досі виднівся тонкий червоний слід від батога Ізабель. «Ні, не примару. Дещо дивніше», подумала вона.
Я просто помилилася, сказала дівчина втомлено. Цікаво, чому вона не хоче сказати йому правду? Можливо, він вважатиме її божевільною. Було щось у тому, що сталося, щось у тій чорній крові, що скрапувала з Джейсового ножа, щось у його голосі, коли він спитав: «Чи спілкувалася ти з Дітьми Ночі?»що вона не хотіла ні з ким ділити.
Це була до біса прикра помилка, сказав Саймон. Він озирнувся на клуб, до якого, як і раніше, на півкварталу тонкою лінією розтяглася черга. Сумніваюся, що нас іще колись пустять сюди.
А тобі що з того? Ти ж не терпиш «Пекельного лігва». Клері знову здійняла руку, побачивши жовте авто, що наближалося до них крізь туман.
Цього разу таксі з виском зупинилося біля них. Водій посигналив, наче це він мав привернути їхню увагу.
Нарешті нам пощастило, Саймон відчинив дверцята таксі й прошмигнув на вкрите пластиком заднє сидіння. Клері всілася поряд, вдихаючи знайомий запах усіх нью-йоркських таксі: суміш сигаретного диму, шкіри та лаку для волосся.
У Бруклін, будь ласка, звернувся Саймон до таксиста, а тоді повернувся до Клері.Ти ж знаєш, що мені можна довіритися, правда?
Клері хвильку повагалася й кивнула.
Звичайно, Саймоне, сказала вона. Я знаю.
Вона зачинила дверцята, і таксі помчало в ніч.
Розділ 2Таємниці та брехня
Темний Принц сидів верхи на баскому коні, позаду розвівалася соболина накидка. Золотий вінець підтримував його біляві кучері, а вродливе обличчя було сповнене холодного бойового запалу, і
«І його рука була схожа на баклажан», роздратовано пробурмотіла Клері. Малюнок ніяк не вдавався. Зітхнувши, вона вирвала ще один аркуш зі свого альбому, зіжмакала його й кинула в помаранчеву стіну своєї спальні. Підлога була встелена забракованими паперовими мячикамибезперечною ознакою того, що творча енергія лилася не так, як вона очікувала. В тисячний раз дівчина загадала собі стати хоч трішки схожою на свою матір. Усі малюнки, картини, ескізи Джоселін Фрей були чудовими, здавалося, без будь-яких зусиль з її боку.
Клері витягнула навушники, перервавши пісню на середині, й потерла скроні. І лише тоді вона усвідомила, що у квартирі лунав гучний пронизливий звук телефонного дзвінка. Кинувши етюдник на ліжко, вона схопилася і побігла до вітальні, де на столику біля вхідних дверей стояв червоний телефонний апарат у стилі ретро.
Кларисса Фрей? Голос на іншому кінці звучав знайомо, хоча вона не відразу впізнала його. Клері нервово накручувала телефонний шнур на палець.
Так.
Привіт, я один із тих хуліганів із ножами, яких ти зустріла минулої ночі в «Пекельному лігві». Боюся, що я справив на тебе погане враження, та сподіваюся, що ти даси мені шанс спокутувати свою провину.
Саймоне! Клері відставила слухавку подалі від вуха, поки він реготав. Це зовсім не смішно!
Смішно. Ти просто не розумієш гумору.
Дурень, Клері зітхнула й прихилилася до стіни. Тобі було б не до сміху, якби ти був тут, коли я повернулася додому минулої ночі.
А що сталося?
Моя мама. Вона не дуже зраділа, що я прийшла так пізно. Вона немов сказилася. Просто жах.
Що? Це ж не наша провина, що на вулицях був такий рух! заперечив Саймон. Він був молодшим із двох дітей і мав неабияк відшліфоване почуття сімейної несправедливості.
Знаєш, мама бачить все по-іншому. Вона розчарована і засмучена, перехвилювалася через мене і тому подібне. Я справжня кара, сказала Клері, перекривлюючи матір з невеликим відчуттям провини.
Ти під домашнім арештом? голосно запитав Саймон. На задньому фоні Клері почула гул голосів, якісь люди щось обговорювали.
Не знаю. Вранці мама поїхала з Люком, і поки що вони не повернулися. А ти де? У Еріка?
Угу. Щойно закінчили репетицію. Біля Саймона брязнули тарілки. Клері здригнулася.
Ерік затіяв вечір поезії у «Джава Джонс», продовжував Саймон, згадавши кавярню за рогом неподалік від будинку Клері, де інколи вечорами лунала жива музика. Весь гурт іде, щоб підтримати. Хочеш піти?
Звичайно почала Клері, але тут же прикусила язика, стривожено смикнувши кабель телефону. Почекай. Я не можу.
Заткніться, пацани! крикнув Саймон, та його голос пролунав якось віддалено. Клері запідозрила, що він відставив слухавку подалі від рота. За мить хлопець знову звернувся до неї, запитавши дещо стурбовано:
Коротше, ти йдеш чи ні?
Не знаю, Клері знервовано вкусила губу. Мама досі злиться на мене за вчорашнє. Не хочу зайве дратувати її, попросивши про послугу. Якби я і хотіла нових неприємностей, то не через паршиві віршики Еріка.
Та ну, вони не такі вже й погані,заперечив Саймон.
Ерік був сусідом Саймона, вони зналися з дитинства. Хоча Саймон був не такий близький з Еріком, як із Клері, на початку другого року навчання в коледжі хлопці організували рок-гурт разом із друзями ЕрікаМеттом та Керком. Музиканти сумлінно репетирували щотижня в гаражі Ерікових батьків.
До речі, це не послуга, додав Саймон. Це поетичний слем приблизно за квартал від твого будинку. Я ж не запрошую тебе на якусь оргію в Хобокен. Можеш прийти з мамою, якщо вона захоче.
Оргія в Хобокені! почула Клері чийсь крик, напевне Еріка. Черговий барабанний дріб і брязкіт тарілок. Клері уявила, як її мама слухає вірші Еріка, і в душі здригнулася.
Ну не знаю. Якщо ви всі завалитеся сюди, думаю, мама цього не витримає.
Тоді я прийду сам. Я зайду за тобою, і ми підемо туди разом, а там зустрінемося з іншими. Твоя мама буде не проти. Вона мене любить.
Клері розсміялася:
Як на мене, вона завжди мала чудернацький смак.
Тебе ніхто не питає,Саймон закінчив розмову під крики своїх приятелів.
Клері поклала слухавку й оглянула вітальню. Свідчення маминих художніх уподобань були повсюди: від декоративних оксамитових подушок ручної роботи, що лежали на темно-червоному дивані, до стін, обвішаних картинами Джоселін у рамках, дібраних зі смаком. Здебільшого тут були пейзажі: звивисті вулички Південного Мангеттена, залитого золотистим світлом, поруч зимові замальовки Проспект-паркутемні ставки, укриті мереживною стрічкою білого льоду.
На поличці над каміном у рамці стояла фотографія батька Клері. Світловолосий задуманий чоловік у військовій формі. В кутиках його розумних очей виднілися зморшки, які зявилися від сміху. Кілька його медалей Джоселін зберігала в невеличкій скриньці біля свого ліжка. Та ці нагороди нічим нікому не допомогли, коли Джонатан Кларк врізався на автомобілі в дерево неподалік від Олбані та помер ще до народження власної доньки.
Після його смерті Джоселін повернула своє дівоче прізвище. Вона ніколи не розказувала Клері про батька, але берегла скриньку, на якій було вигравірувано ініціали «Д. К.». Окрім медалей, там було кілька світлин, обручка та пасмо світлого волосся.