Картер сховав медальйон до верхньої шухляди столу, замкнувши її на ключ, знов узяв послання й удесяте перечитав його.
Шановний пане Картере!
Я вимушена звернутися до Вас по допомогу у цих надважких обставинах в імя дружби, що, як мені відомо, повязувала Вас із моїм покійним чоловіком упродовж більш як десяти років. Протягом усього цього часу мій чоловік не шкодував похвал Вашій порядності й надійності, які завжди відчував у Вас. Тому благаю Вас відгукнутися на моє прохання, хоч би яким дивним воно могло Вам видатись, зробивши це без жодних зволікань і зберігаючи все в якнайбільшій таємниці.
Дитина, яку я вимушена передати Вам, втратила батьків, загиблих від рук убивці, що поклявся знищити їх обох і покінчити так само з їхнім потомством. Я не можу і не вважаю наразі доречним розкривати Вам причини, що спонукали його до такого злочину. Досить буде лише сказати Вам, що знайдення дитини має лишатися таємницею і що під жодним приводом Ви не повинні повідомляти про це поліцію або британські власті, оскільки убивця має звязки в обох інстанціях, які негайно поставлять його до відома.
З очевидних причин я не можу виховувати дитину в моєму домі, не прирікаючи її на таку саму долю, що покінчила з її батьками. Через це молю Вас узяти на себе її опіку, дати їй імя і виховати відповідно до високогідних засад Вашої установи, щоб у майбутньому зробити з неї людину таку ж достойну й порядну, якими були її батьки.
Я цілком усвідомлюю, що дитина ніколи не зможе дізнатися про своє минуле, але є життєво необхідним, щоб саме так і було.
Я не маю в розпорядженні довшого часу на повідомлення Вам інших подробиць і тільки мушу, аби надати більшої ваги моєму проханню, ще раз нагадати Вам про дружбу й довіру, яка існувала між Вами й моїм чоловіком.
Благаю Вас, аби, прочитавши це послання, Ви знищили його й так само будь-яку ознаку, що могла би розкрити таємницю знайдення дитини. Шкодую, що не можу звернутися з цим проханням особисто, але на заваді цьому стоять украй загрозливі обставини.
Вірю, що Ви зумієте прийняти належне рішення, і висловлюю Вам мою вічну вдячність.
Арямі Бос
Стук у двері відірвав його від читання. Картер зняв окуляри, обережно згорнув лист і поклав його до шухляди, яку замкнув на ключ.
Заходьте, сказав тоді.
Вендела, старша медсестра сиротинця Св. Патрика, стала у дверях кабінету зі своїм вічним суворо-офіційним виразом обличчя. Погляд її не віщував нічого доброго.
Там, унизу, один пан бажає бачити вас, проказала вона одразу.
Картер насупився.
Про що йому йдеться?
Він не схотів нічого пояснювати, відповіла медсестра, та вираз її обличчя ясно давав зрозуміти, що інстинктом вона наперед учувала підозрілість таких пояснень, якби їх було дано.
По хвилі Вендела увійшла до кабінету, зачинивши за собою двері.
Гадаю, що йдеться про ту дитину, дещо занепокоєно сказала медсестра. Я йому не сказала нічого.
Чи ви розмовляли ще з ким-небудь? запитав Картер.
Вендела заперечливо похитала головою. Картер кивнув у відповідь і сховав ключ від столу до кишені штанів.
Я можу сказати йому, що вас немає на місці,запропонувала Вендела.
Поміркувавши трохи, Картер розсудив, що коли підозри Вендели були, як завжди, слушними, то така його поведінка лише стала б ознакою того, що сиротинець і справді щось приховує. І рішення не забарилось.
Ні. Я прийму його, Вендело. Проведіть його до мене й подбайте, аби ніхто з обслуги не мав можливості розмовляти з ним. Цілковита обачність у цій справі. Згода?
Так, зрозуміло.
Картер чув, як віддаляються по коридору кроки Вендели, а сам знов протирав свої окуляри, дивлячись, як набридливий дощ із новою силою застукотів у шибки вікна.
Чоловік був одягнутий у довгий чорний плащ, а голова була оповита тюрбаном, на якому тьмаво виблискував медальйон у формі змії. Вишукані манери виказували в ньому заможного торговця з північної Калькутти, а риси обличчя були радше індійськими, хоча шкіра мала якусь хворобливу блідість людини, яка уникає сонячного проміння. Змішання рас, властиве Калькутті, переплавило в одне на її вулицях бенґальців, вірмен, євреїв, англосаксів, китайців, мусульман і ще багатьох і багатьох прибулих на поле Калі в пошуках багатства або притулку. Таке обличчя міг мати представник будь-якого з цих народів чи й жоден з них.
Наливаючи чай у дві чашки на таці, яку принесла Вендела, Картер відчув на своїй спині пронизливий погляд очей, що уважно його вивчали.
Сідайте, будь ласка, любязно запросив Картер незнайомця. З цукром?
Як собі.
Голос незнайомця був безбарвним і без якогось акценту. Картер проковтнув слину, розтягнув губи у привітній усмішці й повернувся до цього типа, подаючи йому чашку з чаєм. Обтягнені чорною рукавичкою довгі й витончені, ніби кігті, пальці зімкнулись, не тіпнувшись, на гарячій порцеляні.
Вибачте, що потурбував вас о цій порі, пане Картере. Уявляю собі, як багато у вас справ, і тому буду стислим, почав чоловік.
Картер любязно кивнув.
Тож яка мета вашого візиту, пане?.. промовив Картер.
Мене звати Джавагал, пане Картере, представився незнайомець. Буду цілком відвертим з вами. Можливо, моє запитання видасться вам дивним, а все ж: чи не потрапила до вас минулої ночі або вже сьогодні дитина, кількаденне немовля?
Картер підняв брови й намалював на обличчі якомога природніший подив. Ані занадто виразний, ані занадто недбалий.
Дитина? Я щось не розумію.
Чоловік, який назвався Джавагалом, широко всміхнувся.
Зараз поясню. Не знаю, з чого почати. Річ у тім, що справа дещо клопітка. Сподіваюся на вашу розважливість, пане Картере.
Можете на це розраховувати, добродію Джавагале, відказав Картер, відсьорбнувши чаю.
Чоловік, який навіть не пригубив свого, всівся зручніше й почав виклад справи:
У мене великий текстильний бізнес у північній частині міста. Я належу до тих, кого можна назвати людьми заможними. Дехто каже, що я багатий, і це небезпідставно. Я опікуюся багатьма сімями і маю за честь намагатися допомогти їм у міру моїх сил.
Усі ми намагаємося робити, що можемо, так уже воно повелося, докинув Картер, не відриваючи погляду від тих чорних незглибимих очей.
Атож, погодився незнайомець. Причина, що привела мене до вашого поважного закладу, це одна неприємна справа, яку я хотів би залагодити якнайшвидше. Тиждень тому дівчина, що працює в одній з моїх майстерень, привела на світ дитину. Батько маляти, як виглядає,таке собі англоіндійське ледащо, яке вчащало до неї, а як дізналося про вагітність, то й слід його прохолов. А родина дівчини, судячи з усього, з Делі, вони мусульмани суворих правил, які ні про що й не здогадувались.
Картер кивнув повагом, засвідчуючи своє співчуття до розказуваної історії.
Два дні тому я дізнався від одного з цехових майстрів, що дівчина у нападі божевілля втекла з дому, де мешкала в одних родичів, нібито маючи на меті продати дитину, вів далі Джавагал. Не судіть її суворо, це порядна дівчина, але тиск обставин скаламутив її. Хай воно вас не дивує. Ця країна, так само як і ваша, пане Картере, не надто вибачлива до людських слабкостей.
І ви думаєте, що дитина могла потрапити сюди, добродію Джагавале? запитав Картер, намагаючись завернути розмову з манівців.
Джавагал, поправив відвідувач. Я поясню. Безумовно, щойно я довідався, то почувся до певної міри відповідальним за те, що трапилось. Хай би там як, але дівчина працювала у моєму закладі. Я й пара довірених майстрів обійшли місто і зясували, що дівчина продала дитину одному мерзенному злочинцю, який має зиск, примушуючи малюків до жебракування. У наші дні це справа звичайна, хоч і яка ж прикра. Ми знайшли його, але через певні обставини, який наразі не мають значення, він утік в останню мить. Це сталось учора ввечері поблизу вашого сиротинця. Я маю підстави думати, що зі страху перед подальшим цей тип покинув дитину десь у цьому кварталі.
Зрозуміло, промовив Картер. А чи поставили ви до відома місцеві власті, добродію Джавагале? Адже ви, напевно, знаєте, що торгівля дітьми суворо карається.
Незнайомець схрестив руки на грудях і злегка зітхнув.
Я сподівався, що зможу розвязати це питання, не вдаючись до таких крайнощів, відказав він. По щирості, якби я це зробив, то вплутав би в це діло дівчину, і тоді дитина лишилась би без батька й без матері.