Створюючи Систему, я обмежив доступ до енергії Шляху для всього Хедофіса. Ми можемо нею користуватися лише з дозволу Ради. Щоб не повторювати минулі помилки. А на тебе обмеження чомусь не діють. Слід буде розібратися.
Швидка реалізація мені подобається, прошепотіла я, цілуючи шию, що пахла свіжістю і спокоєм, лише потрібно звикнути.
Ми займалися коханням до вечора. І оскільки вечір тепер був у моєму розпорядженні, ми займалися цим дуже довго. А коли втомлені та щасливі ми лежали під темним небом, я запитала:
А як відбувся сам перехід?
Добре відбувся. Ходи до мене.
Сед міцно мене обійняв, і на мить мені здалося, що він щось замовчує, але спитати не наважилася. Я памятала лише спалах і Сед тримає мене в обіймах зі стурбованим обличчям вже в замку. Практично з таким самим він зараз лежав поруч зі мною.
«Дізнаюся подробиці потім», подумала я тоді й глибоко зітхнула. З моїм переходом явно було якесь питання й у глибині душі я розуміла знати мені це поки не варто.
Піду погуляю, почаклую.
А я піду попрацюю, приходь швидше, я б ще випив із тобою вина перед сном, Сед ніжно погладив моє стегно.
Звісно, любий.
Я встала, надягла трусики, «увімкнула день» і попрямувала до яблуні.
Прибравши жахливий диван, я замислилась над тим, як точніше уявити потрібний. І вирішила подумати так: «Диван, який мені однозначно сподобається».
Усе вийшло чудово, і ось я вже напівлежала на великому і красивому білому дивані. Потім я ліниво роззирнулася довкола і посміхнулася своїй наступній думці: «Озеро».
І враз за десять метрів од мене зявилося озеро. Я підійшла ближче, воно було майже кругле і не надто велике, вода чиста й прозора. Висока трава підходила до берега, і лише переді мною золотився піщаний пляж. Кілька великих лотосів колихалися на дзеркальній поверхні води. І я заплющила очі від задоволення. «Ну ось, я чаклунка. Завтра спробую море!»
Відтоді пейзаж за дверима змінювався доволі часто
Ввечері на моє прохання Сед розпалив камін.
Я вже й не памятаю, коли ним користувався, сказав він, простягуючи мені келих вина.
А я подумала про те, яку величезну мені висловили довіру. Мене впустив у своє життя Бог. І мені аж ніяково стало. Я злякалася, що не виправдаю його сподівань. Але Сед узяв мене за руку і страх випарувався. Ми дзенькнули келихами і, обнявшись, просиділи весь вечір перед каміном, практично не розмовляючи. Я мовчала, бо нарешті стала усвідомлювати, де перебуваю. А Седові й так було над чим подумати.
11
Ось так почалося моє нове «життя», точніше, закінчилося старе. Тоді, на кухні, я померла швидко, лише встигла подумати, що не зачинила вікно, а за ним збирається на дощ. Якось нелогічно остання мить, а ти хвилюєшся щодо мокрого підвіконня
Тепер мені здається, що мій відхід був якимось несправжнім. Можливо, тому, що знала: на мене чекає «потім» А можливо, тому, що розуміла вдома робити вже ні´чого Навіщо жити, якщо все, що ти любиш, перебуває по той бік
Тривав другий тиждень мого потойбічного життя. Знічевя, і щоб хоч чимось зайнятися за відсутності Седа, я прибирала та змінювала інтерєр. Бог Смерті був не проти. По правді, я й за життя любила наводити лад, а тут справді було де розігнатися величезний замок. Були кімнати, де я просто витирала пил і переставляла підсвічники. У них ніхто ніколи не жив, і, швидше за все, ніколи й не житиме. Саме тому я їх і не чіпала. А от залу з каміном, де ми проводили багато часу, кухню, спальню і мій так званий кабінет (для нього я обрала кімнату на першому поверсі з великими вікнами, поруч із залою) мені захотілося змінити. Всередині будівлі моя здібність швидкої реалізації не діяла і свідченням тому був мій досвід із єнотом. Сед пояснив це тим, що при будівництві заклав потужний захист у стіни, оскільки багато працює вдома. У замку Смерті енергія Шляху була недосяжна.
Від кого захист? поцікавилась я.
Від самих себе, посміхнувся Сед, я здивовано глянула на нього, а він продовжив: Невдовзі все зрозумієш.
Для того, щоб замінити крісло або рамку для картини, я виходила в сад і уявляла меблі. Коли Сед повертався з роботи або виходив з кабінету, я просила його перенести меблі на потрібне місце. Сед був дуже сильний, тож для нього це було завиграшки. Стіни довелося перефарбувати самій. Але це страшенно мене тішило, моя сила також зростала, і я ніколи ще не почувалася такою живою. Так за два тижні я зробила «ремонт у квартирі». Потім узялася за бібліотеку. Там застрягла надовго. Перебрала всі книги і розсортувала їх за жанрами. Сед спостерігав за мною із захватом.
Увесь цей час він багато працював, також і вдома, у своєму кабінеті. Коли я приносила йому вино або фрукти, він усміхався, але насправді перебував десь дуже далеко, десь там, у Системі, яка, як і раніше, була недосконала.
Скажи мені, а що було до Системи? питала я, зручно вмощуючись у нього на колінах.
Нічого, Хаос відповідав Сед і знову заглиблювався в цифри.
Це я знаю, а до нього?
Наш світ, світ Перших людей, я ж тобі казав, не відриваючись від компютера, промовив Сед.
Тепер я хочу подробиць, не вгавала я.
Тобто попрацювати не даси? Сед відкинувся на спинку крісла і відпив кави.
Ні, я похитала головою, Сед посміхнувся.
Гаразд, слухай. Ми жили, як хотіли, керували всіма можливими силами, можна сказати, чаклували. Ось як ти там за дверима, але постійно і з будь-якого приводу. Ми черпали енергію з усього. Нам здавалося, що вона ніколи не закінчиться. Це був час необмежених можливостей.
Клас! я у захваті дивилася на свого коханого. А потім?
Потім? А потім ми перевищили свої повноваження, енергія раптом закінчилася, і настав Хаос. Сед сумно посміхнувся. Я був серед тих, хто бачив, як це відбулося
А як ти вижив? І який він, Хаос? я жадала найдрібніших деталей.
Про те, як я вижив, є ціла стаття в Статуті Хедофіса. Дам тобі почитати. А Хаос кількома словами це коли реальність безконтрольно змінюється. Ось ти стоїш у кімнаті, а за мить уже гориш у кратері вулкана або тонеш в океані. А потім вже й немає ніяких кімнат, є лише оскаженіла природа й постійно, дедалі з меншими проміжками, вкрай нестабільна реальність. Загинули практично всі.
Якийсь час ми мовчали. Я намагалася збагнути почуте. Мені, звісно ж, малювалися страшні картини, але я хотіла знати більше.
Скажи, а де ми взагалі перебуваємо? Я маю на увазі цей замок? Що за його межами?
Сед пильно поглянув на мене і, вставши з-за столу, попрямував до виходу з кабінету.
Ходімо зі мною! Певен, настав час тобі щось показати.
Я слухняно пішла за ним. За час, проведений у замку, я жодного разу не виходила через парадні двері. Сед попросив мене не робити цього без нього. Чи є в замку вікна? Є, але краєвид за ними був лишень витвором моєї уяви, як і за тими дверима в кабінеті. А що було там насправді, я, звичайно, не знала.
Підійшовши до старовинних вхідних дверей заввишки у три моїх зрости, Сед ще раз пильно поглянув на мене і легенько штовхнув їх.
Ось! Дивись! урочисто сказав він, але я вже його не чула Краєвид, що відкрився перед нами, вражав. То було занадто навіть для моєї бурхливої уяви. Морок і хаотичний рух, криваві ріки й вогняне повітря Химерні силуети якихось величезних тварин, схлипи, стогони, спалахи Я скрикнула і відвернулась.
Машо! Що ти накоїла? почула я трохи здивований голос свого коханого. Звідки ти все це взяла?
Зачини двері, будь ласка.
Зачинив.
Що то було? трохи заспокоївшись, запитала я, але все ще навіть озирнутися боялася.
Твоя бурхлива уява! пояснив Сед. Я просто хотів показати тобі Шлях, дурненька! Але, мабуть, далися взнаки мої розповіді про Хаос.
Я повернулася. Сед усміхнувся і погладив мене по голові:
Пробач мені! Це я винен не подумав про твою вразливість і розповів тобі зайвого.
Раптом задзвонив Седів телефон. То був перший дзвінок на моїй памяті, я навіть не відразу зрозуміла, що це за звук.
Так, усе гаразд. Завтра розповім. Звичайно, це дуже цікаво. Так, до зустрічі.
Сед сховав телефон і з усмішкою запропонував: