По цих словах я напружилася, але промовчала. Сама я ще не визначилася, чи хочу дітей.
Нас небагато. Ми всі працюємо на Систему, в ній же і перебуваємо, але ми також знаємо, як вона влаштована, тому залежимо від неї лише в одному. Сед на мить замислився, мабуть, не знаючи, як мені пояснити зрозуміліше такий у мене був вираз обличчя. Наш світ побудований на знанні та наших здібностях. У вашому ж усе ґрунтується на плані народжуваності, нескінченності варіантів, силі бажання, невипадкових збігах і випадковості кінця Ніхто не знає, коли і як будь-хто перейде до Третього світу, навіть я.
Тобто? Ти ж повинен знати саме це.
Та саме цього я й не знаю, знає лише Система. Я контролюю народжуваність, я придумав смерть, коли стали зрозумілі правила, але вона непередбачувана. Я проводжаю з одного світу в інший, але дат не призначаю. Я не маю права втручатися, тільки у крайньому разі. Говорячи це, він пильно на мене поглянув, ніби хотів упевнитися, що я саме той випадок. Бувають збої, а нещодавно вона зовсім сказилася
Ти маєш на увазі всі ці катастрофи? я починала щось розуміти.
Так, Сед показав на кульку, ось глянь, це твої дані. Від народження і до на мить Сед знітився. Я збираюся забрати тебе, Машо, до свого світу. Такого ніколи не було, я дуже давно чекав, я втрутився в Систему! Розумієш?
Я спокійно кивнула, а всередині розірвалася бомба жаху. Сед нічого не помітив і з полегшенням продовжив:
Це добре. Тобі цікаво?
Я ствердно кивнула головою, а тим часом жах змінило заціпеніння.
При народженні я кожному задаю свої первинні дані Комбінацій мільярди Вони приходять мені з Хедофіса.
Я всміхнулася.
Пізніше ти все зрозумієш, Сед був серйозний. Потім налагоджую Шлях із Третього Світу у Другий
Тобто все-таки реінкарнація? мені було страшно і водночас цікаво: адже це саме те, про що хоче дізнатися кожна людина, а чоловік, із яким я хіхікала під ковдрою, точно знає відповідь. Ми повертаємося?
Так, але коли теж невідомо. У Світі Душ свої закони. Душі живуть, як хочуть. Ви, люди, теж, але у вас довгий шлях реалізації, і ви не знаєте, чого бажаєте, а у ваших душ шлях короткий, миттєвий. У Світі Душ немає часу й матерії, вони живуть у власній уяві і розуміють це. І памятають усі свої попередні життя. Я ніколи не був там, але всі, хто повертаються добровільно, кажуть, що Третій Світ сповнений відповідей, і вони сподіваються багато чого змінити у Другому. Ми вітаємо добровольців, що більше таких душ повертається на Землю, то краще працює система і прогресивнішим стає людство.
Але є ті, хто не хоче повертатися? я закурила сигарету. У моїй голові виникла думка: «А якщо я захочу? Чи відпустить мене Сед назад?»
Є, і їх більшість Машо, а можна далі я тобі потім розповім? Сед помітно нервував.
Можна, погодилась я, мені вже не було так страшно, історія про реінкарнацію і Світ Душ мене заспокоїла. Я встала і підійшла до вікна, лише скажи мені ще щось
Я ревнувала, одначе мені ще й було цікаво.
А що сталося з Малі? Де її душа?
Не знаю
Сед посмутнів, і я приревнувала ще більше, але, почувши продовження, заспокоїлася.
Ми не знаємо, куди поділися душі перших людей і куди подінуться наші. Ми взагалі не впевнені, що вони у нас є. Але таке трапляється у Третьому світі, і ми називаємо це безконтрольним виходом. Душі зникають і не народжуються у світі людей. У мене є думки щодо цього, але але настав час. Система не може більше чекати, підійди до мене.
Я слухняно підійшла. Не знаю чому, мабуть, це Сед так впливав на мене. Страх розвіявся, і зявилося щемке передчуття. Бог Смерті взяв мене за руки і, зазирнувши в очі, промовив:
Я пропоную тобі те, від чого не відмовився б жоден смертний, Машо, я пропоную тобі вічне життя.
Не можу поки зрозуміти, чесно зізналась я, мене більше хвилює, чи любиш ти мене такою мірою, щоб розділити його зі мною?
Сед притиснув мене до себе так, що моя голова опинилася рівно під його підборіддям, і прошепотів:
Я люблю твою душу вже дуже давно, і в цьому в тебе не має бути жодних сумнівів.
Потім я подзвонила Саші й сказала, що на море не поїду. Вона, звісно, образилася, але зовсім трохи, бо з часом навчилася ставити себе на місце подруг. Я не сказала їй, що ми більше ніколи не побачимося, навіщо їй це.
Ну, я готова
Сед підбадьорливо усміхнувся і підніс палець до екрана:
Я чекатиму тебе на Шляху, Машо
Моя кулька засмикалась і почала розчинятися в повітрі.
10
А нічого в тебе «квартирка», весело прокоментувала я, розглядаючи величезну похмуру залу, полиці зі старовинними книгами, черепами та стіни з величезними картинами холостяцьке житло мого коханого.
Добре, що ти не здатен зїхати з глузду, а то давно б зїхав.
Сед мовчав і усміхнувся. Мабуть, лишень моя присутність у цьому місці вже сама по собі не вимагала коментарів.
А це що? я просто пурхала. А це? Овва! А це що таке?
Ти б краще не чіпала тут нічого, це тобі не іграшки, зауважив Сед, підводячись із крісла. Із удавано суворим обличчям попрямував до мене
Вибач, коханий, грайливо мовила я, відступаючи до дивана, не щодня помираю, тож вибач
Останні два слова я промовила вже на дивані.
Це ти вибач! прошепотів Сед мені на вухо. Я стільки років готувався до цього дня! Як ти вважаєш, чи можу я бути в шоці?
Можеш! погодилася я і, вивільнившись із його обіймів, знову заходилась роздивлятися довкола.
А куди ведуть ці двері?
Не знаю, Сед розчаровано знизав плечима, але мені хотілося його подражнити.
Я дверима майже не користуюсь.
Я помітила. Можна відчинити?
Відчиняй, якщо хочеш.
Ой, яка краса! Глянь! скрикнула я, коли двері відчинилися.
Відразу за порогом простиралося поле, невеликий ліс, на горизонті гори і хмари в синьому-синьому небі.
Щоправда, занадто тихо, як на мене.
Тільки-но я промовила ці слова, як усе навколо зашуміло-защебетало й ожило. Сед з неабиякою цікавістю визирнув за двері, але, побачивши поле, змінився на обличчі.
А як це в тебе вийшло?
Що вийшло? не розуміла я.
Небо, гори?
Ти зараз серйозно? я з подивом дивилася на Седа. Глузуєш чи що?
Та ні, шокований! А ось тепер зайди до кімнати і задумай тут щось незвичайне, Сед був явно схвильований.
Я зайшла, роззирнулася і подумала про єнота. Не знаю чому, мабуть, моя підсвідомість підказувала, що ось саме йому тут явно не місце.
Нічого не сталося, Сед зітхнув із явним полегшенням.
Нічого, констатувала я.
Окей, а тепер вернись назад, не здавався мій коханий, заплющ очі і подумки зміни пейзаж.
Я покірно заплющила очі і подумала про велике дерево неподалік, а під ним білий диван.
Відчиняй, звелів Сед.
О, ні! вирвалося в мене.
О, так! відповів Сед, а я вирячилася на велику стару яблуню і давнезний, колись білий, диван. «Неподалік» виявилося десь метрів за тридцять.
Це все я?
Сед кивнув.
Нічого собі!
Мені, звісно, не вірилося, але факт залишався фактом. І якщо все правда, то треба буде чіткіше уявляти. Яблуня ще нічого, а ось диван взагалі не той. І точну відстань.
З пейзажем у мене краще вийшло, засмутилась я.
Ну, якщо тебе це заспокоїть, у нас теж не відразу все виходило. Вперше відчинивши двері, ти не замислювалася, це була твоя підсвідомість, а вона доволі точно знає, чого хоче, і вона прекрасна. Сед обійняв мене і поцілував в губи. Як і ти.
А що тут зазвичай? поцікавилась я.
Зазвичай нічого, усміхнувся Сед.
Може, тобі просто бракує уяви?
Я сказала це з легкою іронією, бо насправді так не вважала. Та мені навіть страшно уявити, що здатен навигадувати мій чоловік.
Я не знаю, чого мені ще бракує, але ти точно маєш здібність швидкої реалізації.
Із цими словами Сед почав повільно знімати з мене сукню, продовжуючи:
Ти перша людина Другого покоління в моєму світі. Я не мав анінайменшого уявлення про наслідки переходу. І враз я бачу здібність із Третього Світу. Це цікаво.
Закінчивши з сукнею, він поклав мене на траву і між поцілунками відкрив мені мою надздібність: