Так, я усвідомлювала, що маю надто бурхливу уяву, і на тлі переохолодження що завгодно могло привидітися, але мій спомин більше скидався на галюн під дією серйозних наркотиків, а я їх уже давно не вживаю.
Ба більше, відсутність загадкових роботодавців теж свідчила не на мою користь, хоча як я могла вигадати їхні листи і тим паче дивного строкатого супервайзера. Тут я згадала про електронне листування і пошкодувала, що забула показати його полісменам. Я взяла телефон і перевірила пошту листів не було. Мої відповіді у папці чернеток були, а вхідних не було! До горла підкотила нудота. Я відчула жах!
«Але я могла випадково їх видалити», з надією думала я, поки телефон завантажував кошик. Кошик був порожній, я очистила його того ж дня, коли надійшли листи-відмови, щоб не нагадувати собі про поразку. Судячи з часу, раніше, ніж прийшов лист-надія з Польщі. Мозок починав потихеньку плавитися. Гаразд, але куди зник другий лист, про зустріч із супервайзером? Він же надійшов пізніше, а кошик очищений за тиждень до цього і більше не поповнювався! Я спробувала знайти сайт, його теж не було. Я згадала, як по телефону зачитувала своїй найближчій подрузі опис «Snow Village Production». Дзвонити або писати Саші не було сенсу, ця розмова вимагала особистої присутності. Спершу повернуся додому
Далі думати було просто неможливо, розум відмовлявся приймати обставини, що склалися. Я божевільна або комусь дуже хотілося мене в цьому переконати. Але кому це потрібно? Не збагнути мені цього. Можна було припустити, що то жарти моїх друзів, така собі помста за те, що я намислила змінити роботу. Нагодували ЛСД і відправили до Польщі. Ідея цікава, але навіть для моїх друзів це було б занадто. І, якщо судити за «вихідними», ЛСД я вживаю впродовж місяця.
Тут я згадала, що в лікарню мене привіз якийсь пан Правек. Я покликала медсестру і попросила дізнатися його адресу й номер телефону. Свій інтерес я пояснила бажанням подякувати за порятунок особисто, а насправді хотіла дізнатися подробиці. І ще тоді подумала, що це міг бути Сед.
За годину до моєї палати зайшла медсестра і зі здивованим виразом обличчя повідомила, що за вказаною адресою немає ніякого Правека, але вона може подзвонити знайомому полісмену Я чомусь попросила її не дзвонити.
А як виглядав цей чоловік? поцікавилася я.
Високий, молодий, весь у сестра на мить замовкла. Я похолола. Одягнений дивно.
В якому сенсі «дивно»? нетерпляче спитала я.
Ну, в білому весь
З моїх грудей вирвалося розчароване зітхання.
Волосся біле й одяг Мені взагалі спершу здалося, що то жінка, але як на жінку ця людина зависока. До того ж не розгледіла її як слід, бо далеко стояла.
Медсестра щось собі далі торохтіла, але я її не слухала, це точно був не Сед. І хто ж то був, чорт забирай? Хто?
3
В аеропорту мене ніхто не зустрічав. Мені було дуже соромно, тому я нікому не сказала, що повертаюся. Приїхавши додому, насамперед я подзвонила Саші. Вона мені як сестра, наші мами були подругами, і після загибелі моїх батьків і смерті бабусі Сашина сімя взяла мене до себе.
Привіт! я спробувала вдати радість. Я
О! Вітаю! Як влаштувалася? ще більш радісним голосом прокричала у відповідь Саша. Тобто ми разом створювали ілюзію розмови з закордоном.
Я повернулася!
Як? пролунало розчароване запитання.
«Як-як? Та ось так», роздратовано подумала я, а вголос відповіла, що все поясню їй увечері. Потім ми, як і зазвичай, довго не могли визначитися з місцем і часом нашої зустрічі. Ми завжди сперечаємося й перебираємо варіанти, та зрештою ось уже кілька років поспіль вечеряємо в одному і тому самому ресторані.
За вечерею я розповіла Саші про свої пригоди. Вона довго мовчала, а потім таки запропонувала звернутися до лікаря, звичайно, доволі мяко і ніби жартома.
Дякую за відвертість, засмутилась я, ти хоч розумієш, що все це дивно? Мали б бути передумови! Дах за місяць у мене не поїхав би хоча І якщо відкинути імовірність шизофренії, на що це скидається? На несмішний жарт!
А ти впевнена, що взагалі була у Польщі? запитала Саша, і я мало не розплакалася! Подруга взяла мене за руку і спокійно продовжила: Вибач, насправді ти туди збиралася і постила фотографії склянки з віскі в аеропорту, ти розповідала мені про листи, я сто разів радила тобі подумати, але тоді ти була в стані «бачу ціль, не бачу завад». Якщо це розіграш, то він дуже добре спланований, і я не маю анінайменшого уявлення, кому це потрібно!
Я мовчки сиділа і слухала. Саша таки мала рацію. Кому я потрібна, щоб влаштовувати такий трилер? Ця версія відпадала. Залишалося три: маніяк, шизофренія або щось надприродне «Останнього взагалі не може бути», подумки відмела я, а вголос сказала:
Але Сед був такий реальний! Я відчувала його запах, я скакала позаду нього на коні, притулившись усім тілом, я досі відчуваю його поцілунок! Це що, еротичний сон? А ця легенда? Може, він таки диявол? Або вампір? Що далі, то більше я розумію, що то він привіз мене в ліс, але чомусь залишив там! Я ж якось туди потрапила! Та я ніяк не збагну, з якою метою. Він не ґвалтував мене, не робив спроб убити, крові не пив! То для чого то все було?
Я не знаю, що тобі на це відповісти, Машо, і мені страшно, зізналася Саша, хоча я й не вірю в легенди.
І мені страшно, відповіла я. Обговорімо все так, ніби я нормальна, окей? І без божевільних версій зі «Щоденників вампіра».
Окей, погодилася моя подруга, я знаю тебе з дитинства, розумію, що ти творча людина, у тебе бурхлива уява, але ти нормальна, Машо, ти цілком притомна! І аж ніяк не шизофренічка!
Ми обійнялися.
Дякую, я знала, що ти мене зрозумієш! Пропоную випити і поговорити про все абстрактно.
Ми подалися до сусіднього бару, замовили по коктейлю, і я поділилася з Сашею власними думками. Обговорили версію маніяка і не змогли знайти раціонального пояснення тому, що я ще жива. Хіба що Сед маніяк-романтик і залишає свої жертви замерзати в лісі, спостерігаючи за тим, як вони конають. Я нагадала Саші про містера Правека, якого бачила медсестра, а отже, він точно існував. Може, це він сполохав Седа-маніяка, і той не встиг завершити свою брудну справу? Можливо. А чому містера Правека не знайшли за вказаною адресою? Тому що він злочинець. Зробив добру справу і знову заліг на дно. А може, їхав від коханки. Загалом, версії ставали все більш вражаючими, алкоголь починав діяти, і нам було дедалі веселіше й веселіше.
Ми що, серйозно це обговорюємо? запитала я, замовивши ще один коктейль. З якого переляку злочинець мене рятуватиме, ризикуючи наразитися на поліцію? Ні, не те. Версія з коханкою, звичайно, непогана. Найреальніша з усіх. А як тоді він опинився в лісі? До траси ж далеко.
Можливо, дістався туди верхи? припустила Саша. До речі, а як він тебе привіз?
А от за це я не спитала. Напевно, на коні, відповіла я і ми зайшлися істеричним реготом. Нам було чогось дуже смішно. І явно на білому, за логікою!
За логікою, мало не захлиналася від сміху Саша, твоє місце у божевільні!
Так ми реготали ще довго.
Тобі треба було звернутися до поліції, серйозно мовила Саша, коли ми нарешті заспокоїлися, хоча б дізнатися, чи були там сліди копит. Звісно, ти ще той Шерлок Голмс
Згодна. Але тоді мені б довелося розповісти, що сталося насправді, а я дедалі більше впевнююся у правильності того, що змовчала, Саша ствердно кивнула. А я продовжила:
Вже подумую сходити в той ресторан, де я зустрічалася із супервайзером. Може, в них камери пишуть
Якийсь час Саша мовчки розглядала лід у своїй склянці. А я згадувала Седа, такого вродливого у променях призахідного сонця.
А який він? наче прочитавши мої думки, запитала Саша.
Неймовірно вродливий, зізналась я, і раптом чітко відчула, що хтось провів рукою по моїй спині. Обережно озирнувшись і нікого там не побачивши, продовжила:
Очі такого нереального кольору, як та затока на Занзібарі, де ми рибу ловили. Памятаєш?
Авжеж, то був візуальний оргазм, усміхнулася моя подруга.
Але якісь сумні продовжила я, і невидима рука торкнулася мого плеча. Я здригнулася.
З тобою все гаразд? поцікавилася Саша.