Фейерверк взаємосуперечливих вражень враз вибухає у свідомості й мовби аж підкидає мною. Та це ж тиранозавр! впізнаю раптом у монстрі одного з мясоїдних ящерів, які появилися на Землі у крейдовому періоді її мезозойської ери, тобто мінімум 68 млн. років тому.
Проте й далі стою непорушно, приголомшений цим відкриттям. І отямлююся лише тоді, коли хижак уже за якихось кільканадцять метрів і з войовничим ричанням вищирює спрямовану на мене страхітливу пащу з рядами зубів, що виглядають, наче частоколи зі свіжообструганих загострених колод.
Притьмом зриваю з плеча гранатомет і, майже не цілячись, випускаю заряд у клекітливу й кликасту безодню.
Вибух розшматовує голову чудовиська, розкидаючи навсібіч закривавлені шматки плоті й костей. Вони дощем накривають півселища. Кістяні осколки, судячи з зойків, навіть ранять когось із його жителів. Мене ж ця злива оминає, бо перебуваю в мертвому просторі щодо епіцентру вибуху.
Однак схожа на астероїд істота, хоча й починає завалюватися набік, усе ще швидко суне на мене. Тож хапаю за плечі отетерілого вождя, котрий застиг поряд, і ми й собі вслід за аборигенами даємо ногам знати. Аби велетенський бездиханний валун, на який перетворився після мого пострілу динозавр, гепнувшись, не поховав і нас під собою.