Але обабіч столу гноми поставили лише два майстерно різьблених крісла.
Богиня, поглядаючи на нього, лиш задоволено посміхалася. Що ж тут дивного? Усякому хочеться справити враження. І навіть тисячолітня мудрість не цурається дрібних радощів.
І саме ця усмішка дозволила парубкові трохи отямитися. Бо хоч усе навколо переконувало його, що він в гостях у богині, всміхалася вона все ж, як звичайна горянка. Тож коли Морена величаво опустилася в одне з крісел, Захар, не чекаючи на запрошення, рішуче, а через те незграбно, мов ведмідь, посунув до іншого.
Сідай, сідай,запізніло запросила його богиня, якій навіть сподобалося нахабство парубка. Адже вона збиралася протримати його біля себе не один рік. А слухняність, може, й приємна, але ж і набридає швидко.Кажуть, що через порожній шлунок і наука не пробереться. Тож наповнимо його, перш ніж розпочнемо мордувати мозок.
Воля господинізакон. Голодувати Захарові особисто не доводилося, але від старших людей відав він, що то таке, і змалку до їжі ставився серйозно. Напихатися надміру не напихався, але завжди намагався покуштувати всього до смаку. Бачачи таке його ставлення до їжі, повітрулі пильно слідкували, аби тарілка парубка не встигала спорожніти. А легкі вина щоб не щезали з кубків.
Морена ж лише куштувала то того, то іншого.
Смакує?поцікавилася за якийсь час.
Угу,відказав лаконічно Захар, що саме старанно пережовував шмат дикої гуски, запеченої в якійсь чудернацькій гострій підливі. Тоді проковтнув, запив з кубка і додав:А отець Іакинфій казав, що боги нічого не їдять.
Морена мимоволі розсміялася.
Так, це безпрецензійна вигадка. Яхве й досі вельми вдячний за неї Олімпійцям хоч нектар та амброзію греки дозволяли А ти можеш собі уявити тисячолітнє життя без права на крихту їжі і краплю вина? Не дивина, що Єдиний після подібного знущання розпорошив племя зухвалих іудеїв по цілому світі. Я б і не таке спересердя витворила. Добре, що хоч вам нічого подібного не спало на гадку.
Захар лише очима кліпав.
Наситився?озвалася ще трохи згодом богиня, зауваживши, що парубок уже не торкається нічого на столі.
Так, вельми дякую.
На здоровя.
Морена плеснула в долоні, й музика стихла, а слуги поквапом звільнили стіл від посуду і решток трапези. Зала спорожніла.
Зараз мені треба трохи подумати,мовила богиня.А ти тим часом поброди по замку. Розглянься, що й до чого. Звикай, одне слово. Такому невігласові довгенько доведеться тут побути, доки розуму наберешся. А неуком я тебе від себе не відпущу. Щоб мені потім за тебе соромно не було.Морена усміхнулася, аби дещо згладити прикрість сказаного.А щоб не блукав ти,додала:Нá тобі провідника. Він дещо страховидний, але ти до нього хутко звикнеш,і богиня знову плеснула у долоні.
Добре, що вона вчасно попередила Захара, бо чудище, яке вихопилося в залу, могло перелякати кого завгодно. Мало воно зросту добрий сажень, геть усе поросле чи то волоссям, чи то мохом. А на морді серед тих заростів ледь проглядало двоє червоних буркал. Що ж до рук і ніг, то навіть для такого здоровила вони були принаймні вдвічі завеликі. Долонілопати, а ступні ніг й порівняти ні з чим.
Це Той Що У Скелі Сидить,промовила Морена.Але ми кличемо його Гримайлом. І ти так зви.
Захар кивнув.
Він проведе тебе скрізь, де захочеш. А що не зуміє пояснити, я потім сама розповім. Ну, все, йдітьМорена зручно вмостилася у мякому, оббитому білою замшею фотелі, на який замінилося крісло, і перестала звертати на них увагу.
Захар слухняно ступнув до найближчих дверей. А прислужники-гноми запопадливо відчинили їх перед ним. Гримайло посунув слідом. Та на порозі парубок нерішуче зупинився й кахикнув.
Що ще?поцікавилася богиня.Знову якесь питання муляє?
Не сердьсяЗахар завагався, не відаючи до пуття, як має до неї звертатися. Минулого вечора вони обходилися без слів, а сьогодні він більше слухав, ніж говорив.Не сердься, пані
Пані?перепитала Морена.Що ж, нехай буде. Так що ти хотів запитати?
Захар трохи наблизився, аби не кричати. Зала видавалася йому надто великою, щоб говорити впівголоса.
Ось ти вже вдруге кажеш, що люди щось створюють Спершу йшлося про лісовика й інших. Теперпо-твоєму виходить, що боги повинні їсти лише те, що ми дозволимо. Не розумію. Отець Іакинфій говорив, що все у світі створено Богом Єдиним.Тут Захар пригадав, з ким говорить, і знітився:Вибач, я, либонь, надто багато хочу знати Але ти весь час стверджуєш, що геть усеі добре, і лихевиходить від людей. Кому ж вірити?
А ти сам як мислиш?
Звісно, богиня повинна бути мудрішою за якогось священика і краще розумітися на цих справах. Та й самому приємніше думати, що ти чогось та вартий у цьому світі. Але, чесно кажучи, не надто віриться.
Морена вдоволено кивнула.
Що ж, приємно чути, що я в тобі не помилилася. А якщо скажу, що саме моє твердження істинне, повіриш на слово?
Захар опустив голову.
Морена зітхнула і провела рукою по обличчю, наче стираючи втому.
Добре, нехай буде Спробую пояснити. Слухай, але нічого не перепитуй. Якщо чогось не збагнеш, то так мусить залишитися. Повернемося до цієї розмови років через два-три. Хоч на той час, певно, ти вже про подібне не запитуватимеш, бо й сам усе збагнеш Ваш і наш світце лиш відображення Ідеї, Думки, Мрії. А люди, хоч вони ще й досі про це не здогадуються, і є їх носіями. Отож усе, що навколо, викликане до життя лише тому, що люди про це думали. Мріяли чи жахалисято вже інша розмова, але уявляли собі чітко! Ось, наприклад, візьмемо зорі Була над вашими головами вночі темна, страшна чорна безодня. Але почав хтось міркувати, що було б добре, якби там бодай іскорки від багаття жевріли, все ж не так похмуро буде. Потім до такої ж думки ще хтось долучився, ще От і маємо тепер небо в блискітках.
Захар не проронив і слова, але увесь його вигляд виказував, що він не може повірити у почуте. Ще б пак, якась там мрія, невідомо кого до того ж, ізорі! Хіба ж він, Захар, мало мріє? І сповнилося хоч щось?
Бачу, що почала надто складно,протягнула невдоволено Морена.Спробую спростити. От у вас родина велика?
Тридцять чоловіків. Наш рід не найбільший у громаді, але міцний. Наші жінки здебільшого хлопчиків народжують.
І ви всі в одній хаті мешкаєте?
Чого б це? Ні Вісім дворів у нас.
А як ви відділяєтеся?
Ну, старший одружений син, з дітьми, може захотіти перейти під власний дах.
Себто, перш ніж братися до будівництва власної домівки, він починає про неї мріяти?
Атопогодився Захар.Часом навіть не один рік поспіль.
А разом з ним про нову хату мріють і невістка, і діти їхні?
Жінка, звісно, думатиме про це безугавно,підтвердив Захар.Бо там вона вже справжньою господинею стане. А дітлахи, певно, ні. Їм без дідуся з бабусею сумно буде.
Але думають про хату всі. І навіть дідусь з бабусею, і сестри з братами, і ще з півсела родичів і товаришів, що потім допомагатимуть при будівництві. Так?
Безумовно,стенув плечима Захар, мовляв, це ж бо й так зрозуміло, навіщо стільки говорити.
От, як результат усіх цих мрій та думок, і зявляється у вашому селі ще одна нова хата.
Ага!пирхнув Захар.Поки ота хата сама появиться, знаєш, скільки поту після того думання доведеться пролити?
А коли б ти, приміром, повернувся з мандрів і побачив її вже готовою? Чи не видалося б тобі, що вона наче сама виросла?
Захар замислився.
Ну, якщо так подивитися, то звісно Але до чого тут? Ага То й зорі?протягнув непевно.Ми всього лиш не маємо змоги спостерігати, як їх будують. Так?
Молодець!легко плеснула долонями Морена.Ні, я в тобі не помилилася Правильно Якщо не копати глибше. Думка рухає розвиток світу! Вона створює все Все! А ви, люди,носії Розуму, в якому ці думки зароджуються, бо лише вам властиво мріяти!
То, виходить,затнувся Захар,що ми і і
Чого загикуєшся?засміялася Морена.
Вибач,парубок не міг примусити витиснути з себе того, що намислив.
Та кажи вже!
І богів?
О-хо-хоМорена похитала головою майже осудливо.Богів ви вигадали в першу чергу! У Всесвіті треба ще пошукати таку могутню силу, як Людський Розум, і, водночас, таку безпорадну. Звісно, значно простіше придумати когось, хто буде винен за поганий урожай, ніж самому допильнувати усього. Ну, нехай Раз вам вже так легше Але ж навіщо весь час вигадувати щось інше? Чим ми вам не догодили, що виникла потреба в Єдиному?