Оце так дарунок!вигукнув вражено Захар.Цур мене з тими пірїнами! Більше й не доторкнуся! Нечисть клята! А щоб йому
Ну, це ти кажеш знову не думаючи,зупинила його красномовство Морена.Не така вже й велика ціна за вміння літати. Тим більше, що ти сам цього хотів, а лісовик пропонував багатство. Тут він тебе не обманув. Але годі про це. Тепер ти попереджений і більше, маю надію, дурниць не чинитимеш. Так?
Парубок похнюплено кивнув.
А до речіМорена ступнула крок уперед і легко притулилася до нього усім тілом.Учора ти мене вечерею пригощав, то чому б мені сьогодні не запросити тебе на сніданок? Тим більше, я пригадую, ти начебто вчитися збирався?
А так,погодився Захар.
Ну, то бери свої пірїни в руки і гайда за мною. Одежу можеш підхопити в кігті, а хочештут покинь. У замку щось підберемо для тебе.
Як?здивувався парубок.Ти ж щойно казала
Я ще багато чого скажу,кивнула головою богиня,а твоя справа уважно слухати і хутко робити, як велено. Інакшети не мій учень, і ми розстанемося просто тут!
Згода, згода,поквапно відказав Захар.Я слухатимуся кожного наказу. Але ще одне запитання, якщо твоя ласка?
Морена насупила брови, тоді уявила собі, як вони мають обоє виглядати збоку: голі, скуйовджені, ще розгарячені, захекані Чим не коханці? І знову захихотіла. Ні, аби тримати цього шибайголову в шорах, їй доведеться набавити собі зо два чи й три десятки літ. Правда, тоді вже не буде того, про що й зараз із приємністю згадує тіло. А вона й так уже досить постилася. Можна сказати, з того часу, як цей світ прихилив свої коліна перед Єдиним. Морена зітхнула.
Якщо лише одне, то нехай. Запитуй.
Ти сказала, що люди викликали до життя лісовиків. А може, ти мала на увазі усю нечисть? Як це зрозуміти? І чому так стається, що людині вдається перекидатися на птаха? А ви, боги, безсмертні в будь-якому ви
Хвала тобі, невігластво!вигукнула Морена.Лише останній неук, що не має жодного уявлення ні про структуру Всесвіту, ні про будову клітини, може запитати подібне, будучи щиро переконаним, що ось зараз я все на пальцях йому поясню. І це мало бути одним маленьким запитанням? Краще не дратуй мене.
Але Захар дивився на неї так простодушно і віддано, що розсердитися по-справжньому Морена не змогла. Вона лише похитала головою, мовляв, ой, наберуся я ще з тобою біди, і відказала:
Що ж, значить, нам тим більше пора забиратися звідси і братися за навчання. Сподіваюся, безмірна цікавість допоможе тобі в цьому.
Те, що Морена гучно називала зáмком, ззовні виглядало звичайнісінькою горою, вершина якої була зрізана так, що перед гладкою прямовисною стіною утворилося щось на кшталт не дуже великого майданчика. А всемогутня жага життя дозволила, навіть на цій голій скелі, зачепитися розмаїтим травам, кущам і кільком кедрам.
Зі скелі на майданчик, дещо приховані деревами, визирали міцні, потемнілі одвіку модринові двері, куті позеленілою міддю, і двійко широких, забраних надійними віконницями вікон.
Сонце вже виразно вказувало на полудень, коли пара величавих беркутів опустилася на цей природний балкончик.
Морена звичним рухом перекинулася через голову і знову перетворилася на молоду чарівну жінку. І Захар вже вкотре мимохіть замилувався нею. Тіло богині було наче висічене з найдорожчого рожевого каррарського мармуру.
Що ж, не покрививши душею, парубок міг сміливо вважати, що досі йому неймовірно таланило, оскільки пригоди його можна було порівняти лише з безконечними казками, які так полюбляють розповідати онукам зимовими вечорами дідусі й бабусі. Бо й справді, хіба ж повірили б Захарові вдома, спробуй він розповісти про побачене і пережите?
Парубок так глибоко замислився, що аж стрепенувся, почувши невдоволений окрик Морени:
Довго ще накажеш чекати, поки ти зволиш людиною стати?
Отямившись, поквапився розтулити долоні. А повернувши собі звичний вигляд, став хутко натягати штани.
Можеш не поспішати,озвалася посміхаючись Морена, що й досі залишалася зодягненою лише в покривало, утворене з її власного волосся.Поки я не плесну в долоні, ми залишатимемося на самоті, наче в пущі.
Та воно, звіснопробурмотів ніяковіючи парубок.Але мені так зручніше. Звичніше.
Розумію,погодилася з таким поясненням богиня.Тоді і я, як ти.
Вона клацнула пальцями і виявилася зодягненою у вишиту золотими та срібними нитками, найтоншого полотна сорочку, що закінчувалася ледь нижче стегон, стягнену в поясі ремінцем з гадючої шкіри. Волосся акуратно сплелося в товстелезну косу і прикрасилося віночком з живих троянд. А на високих грудях переливалися всіма барвами три разки намиста зі смарагдів, рубінів, хризолітів, халцедонів та сапфірів. А нижче Захар ледь стримав сміх. Стрункі ноги Морени повивали безрозмірні, зшиті, певно, з десятка ліктів прозорого мусліну, шаровари. А делікатні ступні утопали в мяких капцях з задертими догори дзьобами, які ще до того ж прикрашали кришталеві бубонці.
Що таке?здивувалася, щось відчувши, Морена, яка з видимим задоволенням оглядала свої шати.Хіба ваші молодиці не так зодягаються? Ага,збагнула, дійшовши до капців,тут й справді щось не те.Вона пробурмотіла пошепки кілька незрозумілих слів і вдруге клацнула пальцями. В ту ж мить на ногах у неї зявилися чудесні сапянові чобітки зеленого кольору, а замість шароварів звабні стегна богині оповила розшита мальвами оксамитова плахта.
Помітивши вираз захоплення на обличчі юнака, Морена вдоволено усміхнулася.
Ну, якщо ми вже причепурилися, то ласкаво прошу до моєї оселі,і легко плеснула у долоньки.
Захар й оком не кліпнув, як біля дверей не знати й звідки, наче з-під землі появилися два гноми. Зростом завбільшки з лісовика, лиш значно кремезніші, і бороди мали не зелені, а вогненно-руді. Ґречно вклонилися Морені й широко розчинили обидві стулки дверей.
Навколо богині одразу аж зароїлося від повітруль. Чарівні, зодягнені у різнобарвні, напівпрозорі шати, вони зі сміхом і щебетом оточили її, наче люблячі діти ніжну матір. Двійко з них, в одежах золотистого кольору, поштиво підхопили Морену під руки, решта ж у цей час посипала стежку перед нею пелюстками квітів. А з дверей замку вже долинала весела коломийка.
Давно переставши будь-чому дивуватися, Захар впевнено посунув слідом. Повітрулі кружляли і навколо нього, але не торкалися. Чи то не відали ще, пощо він тут, чи одлякував їх суворий вираз обличчя парубка. Який він, про всяк випадок, напустив на себе. Лише гноми спробували було заступити шлях парубкові. Та позмагавшись з ним якусь мить поглядами, шанобливо розступилися.
Поминувши поріг житла Володарки Долі, Захар опинився у просторій залі, що, мабуть, правила у цьому гірському палаці за сіни. І хоч віконниці й надалі залишалися зачиненими, світла тут не бракувало. Можна навіть сказати, що світилося практично все. І велетенські дзеркала, які рясно висіли на стінах, і майстерно різьблені мармурові колони, що підтримували неосяжне гранітне склепіння зали. І сама стеля випромінювала щось лагідне і бархатисте. Світло було розсіяне скрізь і ніде. Наче в імлистий зимовий день, коли й не збагнеш, від чого саме видно: од хмар на небі чи од снігу на землі?
Усе те Захар підмітив, ніде не затримуючись, бо Морена легким кроком перетнула сіни і підійшла до наступних дверей, які хутко розчахнули перед нею двійко інших гномів. Захар відрізнив їх лише тому, що перші були зодягнені у зелені кептарики, а цісинього сукна. В усьому ж іншому їх сплутала б, певно, і рідна мати.
Музика стала голоснішою, хоч музикантів і далі не було видно.
Ця зала була ще багатішою, пишнішою й веселішою. І тут чекали гостей.
Помаранчевий гном підтримував вогонь у каміні. Ще одинкрутив над ним нанизаний на вертел добрячий шмат мяса. Посеред зали з десяток або й більше повітруль накривали довжелезний стіл, призначений для обіду одночасно не менш як на три дюжини персон. Келихи, джбани, глеки з довжелезними шийками, тарелі й таці, що наче з повітря зявлялися на ньомувсе було виготовлене зі чистого золота і майстерно розписане різноколірними емалями. Що ж до страв, то на стіл потрапило все, що будь-коли бодай доводилося бачити Захарові, й утричі більше такого, що він і назвати б не зміг. Парубок уже чекав, що ось-ось прочиняться ще якісь двері і до зали увійде натовп богів і богинь. Бо й на мить не міг припустити, що уся ця розкіш призначена лише для звичайного сніданку.