Та очманілий від побаченого і пережитого, Захар уже б і на те пристав.
Коли з наїдками закінчили, Морена взяла в руку келих і жестом запропонувала парубкові другий. Він і не думав відмовлятися. Зрештою, якщо богиня все ж надумає помститися, то їй досить лише пальцями клацнути
Сік від лісовика й справді був чудовий, але мясо краще запивати вином. Спробуй, схоже, я вичарувала саме те, що нам зараз необхідно.
Захар слухняно ковтнув. Трунок був густий, терпкий і ледь-ледь кислуватий. Схожий на вино з підсолодженого морозом терну. І одразу ж в тілі зявилося відчуття легкості, як у ту мить, коли він почав перетворюватися на птаха. Думки теж зробилися зовсім невагомими і барвистими, як метелики, а потім узагалі пурхнули кудись далеко-далеко
Ніч впала на гори як завше зненацька, наче тать із засідки. Миготіли зорі. Ледь жевріли вуглинки в ще недавно жаркому багатті.
І далеко ти мандруєш, Захаре?ніжний голос лагідно вплітався в мяку тишу ночі.
У скит,правдиво відказав той.
У скит?здивувалася богиня.Такий молодий? Невже життя вже встигло настільки розчарувати тебе? Чи така сильна віра в Єдиного?
Захар навіть не второпав, про що йдеться.
Дві чи три сотні літ тому я нізащо не повірила б, що ця віра римських рабів зможе прижитися у вашому народі. Що ж, і богам трапляється помилитись. І от молоді, дужі леґіні вже не несуть дарунків до ідолів Перуна, а збираються марнувати життя в молитвах до Єдиного
Молитися?парубок нарешті збагнув, щó Морена має на увазі.Та ні Я до старця Актинія в науку. Хочу навчитися знахарству. Щоб людей од хвороб і смерті оберігатиі затнувся на півслові, пригадавши з ким балакає.
Морена, як видалося Захарові, полегшено засміялася. А потім, по хвилині мовчання, мовила:
Що ж, гарна мрія Та й, схоже, ти саме той, хто може її осягнути. Не кожному смертному вдається собі на вечерю богиню підстрелитиі вона знову дрібно розсміялася. А Захар здивовано помітив, що вторить їй на повний голос.Про Актинія забудь. Я сама вчитиму тебе. Усьому, що зможеш збагнути а тамподивимосявона знову захихотіла, а тоді посунулася трохи на килимі, даючи місце парубкові поруч з собою.Ну ж бо, мисливцю, ходи сюди Мені холодно. І щоб ти знав на майбутнє,промурмотіла ніжно,богам не лише молитви й приносини бажані. Особливо богиням.
Прокинувся Захар від дошкульного холоду. Ранковий туман осів такою рясною росою, що вся його одежа, увібравши в себе водяні краплі, промокла наскрізь. Її дотик до шкіри викликав дрож в усьому тілі. Тож парубок зірвався на ноги і бігцем подався до лісу по хмиз. Поміж дерев вологи було не так багато, і невдовзі сухі гілляки весело палахкотіли в багатті, а Захар з насолодою простягав до полумя закоцюблі руки. Заздрісно позираючи на Морену, що солодко посапувала, вкутана з головою в свою хитру одежу, яка, схоже, ще й не промокала.
Про те, щоб спробувати тихцем утекти, не було й мови. Адже від богині однаково не сховаєшся. Та й як виглядав би він, коли б утік після цієї ночі? І хоч Захар чудово розумів, що для Морени був лиш миттєвою примхою, вроджена шляхетність не дозволяла парубкові повестися, як він вважав, по-свинськи.
Захар зігрівся. Думки сновигали в голові якоюсь безладною купою і, аби зайняти себе бодай чим, він вийняв ізза пазухи чарівні пірїни. Якийсь час вагався, але цікавість таки взяла гору. І парубок, міцно затиснувши їх у кулаки, заходився одчайдушно махати руками.
Спершу радісно відчув уже звичну легкість у тілі, силу в крилах, гостроту зору. А потім його оповив непроглядний морок! Парубок покрутив головою, покліпав повіками, аж тут із жахом зрозумів, що його всього цілком вкутує якась тканина. Він шалено заборсався у тій ніби торбі, пускаючи в хід і гострі кігті, і міцного дзьоба. Матерія не витримала його шаленого натиску і з гучним тріском розійшлася на боки, утворивши досить широку діру. Захар миттєво вистрибнув крізь неї назовні і, аж трусячись од люті, обернувся, аби уздріти напасника, вчепитись у нього пазурами, бити і бити крильми та дзьобом, доки той не сконає. І остовпів. Перед ним безладною купою лежала його ж одежа. Перетворюючись у птаха, він не здогадався роздягнутись, от і став бранцем власної сорочки.
Огледівши себе з дзьоба до хвоста, Захар упевнився, що бодай зовні орел з нього вдався хоч куди. І останнім дурнем треба бути, аби не спробувати силу таких дужих крил. Хоч і тенькнуло щось усередині й тихесеньким жалібним голосочком заблагало: «Може, не поспішати? Краще, трохи згодом?». Та парубок відмахнувся од того скиглія, хоча для власного заспокоєння таки додав: «Я ж низесенько, понад самою землею»
Чари лісовика слухняно підняли його в повітря.
Від неповторних вражень серце спершу завмерло в грудях, аж захололо, а тоді кинулося вистрибом наздоганяти згаяний час. Застукотіло, зацокотіло. Голова пішла обертом, і на якусь мить Захар навіть утратив відчуття, де верх, а де низ. Розчепіривши крила, наче людина, котра боїться впасти з вузької кладки, він плавно ковзав униз по схилу гори, лише в кількох метрах над землею. Трапилося б йому зараз на дорозі якесь дерево, то неодмінно засів би поміж гіллям або й луснувся добряче чолом до стовбура. Таким незграбним та непевним був його перший лет. Але ось переляк минув, і парубок опамятався. Обережно ворухнув крильмираз, другий
Він летів! Не тямлячи себе від захоплення, Захар набрав повні легені повітря й радісно заклекотів. Він більше не був приречений усе життя човгати ногами по землі! Йому підкорилися небеса.
Парубок все дужче й дужче змахував крильми, з кожним помахом підіймаючись дедалі вище. На якусь мить навіть видалося, що сонце стало ближче і гарячіше. Однак тепер його очі болючіше сприймали блиск сонячного проміння, тож обернувся хвостом на схід і став виглядати внизу здобич.
Шматок свіжого, ще теплого від крові, паруючого мяса був би зараз у самий раз. Хоча, на гірший випадок, він не відмовився б і від тлустенького хомячка.
Призивний клекіт Захар почув швидше, ніж побачив симпатичну орлицю. Радісно відповівши їй, беркут кинувся назустріч. Але орлиця легко ухилилася від нього, зграбно перекинулася в повітрі й уже за мить опинилася на спині у Захара, притискаючи додолу. З кожним помахом крил примушуючи знижуватися. Він був од неї значно сильнішим, масивнішим, та, очевидно, не лише в людей заведено добровільно коритися особам жіночої статі, бо й орел дав слухняно посадити себе на узліссі. І лише там запитливо заклекотів. Мовляв, що за дивацтва?
Та замість відповіді несподівано отримав такого стусана, що беркицьнув догори ногами і покотився по траві. Дві пірїни випали з його крил, і в ту ж мить птах обернувся на Захара.
Парубок був як заспаний, кліпав повіками і не переставав час од часу потирати кулаками очі. А перед ним, взявшись у боки, стояла люта Морена.
Не смій більше так робити!вигукнула сердито.Життя набридло?!
А що трапилося?зніяковіло перепитав парубок, що все ще не міг прийти до тями.Я лиш спробував перевірити дарунок лісовика.
ДарунокМорена вже заспокоїлася, і на її обличчі знову зявилася безтрепетна маска богині.Твоє щастя, що ти ще не забувся настільки, аби розтулити долоні
Парубок спершу запитально дивився на неї, а коли сказане дійшло до свідомості, пополотнів і судомливо ковтнув слину. Власне розтерзане тіло так чітко уявилося Захарові, що він аж здригнувся.
Одвічна людська нерозважливість,буркнула Морена.Всі як один мрієте стати рівними богам, а навіть власним розумом не навчитеся послуговуватись.
Захар ніяково похилив голову.
Я не збирався довго Лише хотів переконатися, чи зумію. А там і незчувся
Морена усміхнулася.
Чи ж мати не наказувала тобі остерігатися в дорозі усілякої нечисті?
Захар промовчав.
О люди! Спершу викликають її до життя, потім винищують упень і все ж наївно переконані, що шматок паляниці зможе настільки вмилостивити серце одного з них, що він зробить подарунок без жодної потаємної думки
А що?стрепенувся парубок.Лісовик таки обдурив мене? Але ж ти сама вчора говорила
Те, що я казала вчора, можу і сьогодні повторити Але! Є дві дрібниці, про які я просто не встигла, а лісовик, певно, не захотів тебе попередити. Перше, що пірїни потрібно не лише затискати, а й ще якось забезпечити. Наприклад, приклеїти їх до долонь живицею. І друге, польоти повинні бути досить короткими і не надто частими. Адже ти вже відчув якісь бажання, що швидше пасували птахові, ніж людині. Так-от, кожне перетворення знищуватиме в тобі частинку людини і залишатиме по собі частинку орла. Тож прийде мить, коли ти, навіть випустивши з рук пірїни, все одно залишишся птахом!