Лісовики, відьми, перекидні, русалки та мавки Легенди та казки
Звісно, Захар, якого мати не раз залишала малим удома під пильним наглядом домовика Кузьми, не міг сумніватися в існуванні старшого народу. Але ж їх уже залишилося так мало, що люди потроху стали забувати про них. А йому поталанило зустрітися відразу з двома! І то протягом кількох годин. Певно, цього було б досить для нервів і досвідченішого чоловіка. Що перед ним перекидень, Захар не сумнівався. Хто ж іще, на милість Божу, зміг би вижити зі стрілою в серці? І несподівано відчув полегшення. Був же певен, що вбив людину! А виявилосяі не людину, і не вбив
Тим часом одужання йшло своїм трибом. Румянець уже повернувся на обличчя жінки. До речі, прекрасне і молоде. В усякому разі Захар міг би заприсягтися, що досі гарнішого не бачив. І хоч парубок начебто ще й не мав дуже з чим порівнювати, він точно відчув, що жінка ця найпрекрасніша в цілому світі.
Наче від дотику його погляду, вона розплющила очі й мило усміхнулася.
Злякався?
Танепевно протягнув Захар.Було трохи Спершу. Поки не збагнув, що тивін замявся.
Вона розсміялася, наче зашелестіла весняна діброва під сліпим дощем, і потягнулася звабно:
не людина? Щогеть несхожа?
Захарові бухнула кров до обличчя, і він відвів очі вбік. А щоб приховати ніяковість, поцікавився:
Ти перекидень?
Ні,жінка знову засміялася.Ні, леґіню, я не перекидень. ЯМорена. Або Церера, Геката У мене багато імен. Але я волію перше А тебе як величати?
Захаром,відказав той. А сам аж памороззю зсередини вкрився. Морена! Давня Володарка Часу і Долі! Богиня, могутнішою за яку були хіба що Перун та Велес Хоча й вони, мабуть, остереглися б ставати їй поперек дороги. Імя Морени у їхній громаді якщо й вимовляли, то лише пошепки і з острахом. Та й як не остерігатися тої, в чиїх руках сукалася нитка людської долі. А може, сукається й далі? Хіба про богів можна знати щось напевно? Це ж саме од її очей ховали жінки на ніч своє прядиво і кужелі, аби не опряла потай і не накликала Біди, не наслала за недбалість і неохайність на оселю хвороби та злидні
Захар,протягнула богиня, наче пробуючи імя на смак.Гм А скажи, хлопче, чого це тобі заманулося мене підстрелити?
Той аж схлипнув. Стрілець, щоб тебе Цілив у птицю, а втрапив у молодицю. Тепер начувайся! Тебе б прохромити наскрізь, вибачив би? Ото ж бо Спробуй розтлумач тепер богині, що не до неї мірив. І те, що вона безсмертна, справи не міняє. Однаково боляче Сам же бачив, як корчилася. Захар зітхнув ще раз. Мовчанка затягувалася, а то було не вельми ґречно та й не надто безпечно. Коли боги запитують, краще поспішити з відповіддю.
Бо я хочу літати
Літати?здивовано перепитала богиня.А до чого тут одне з другим?
Морена все ще продовжувала лежати навзнак, і її струнке тіло так і притягувало погляд парубка. І щоб не видатися ще більшим дурнем або нахабою (знати б, що жінці, чи то пак, богині видається більшим нахабством: коли витріщаються на її розкішне тіло, чиколи вперто відводять погляд?) та не стовбичити поряд без руху, Захар заходився білувати її здобич.
Що й казати, сьогоднішній день видався не найлегшим у житті парубка. Спершу лісовик бавився з ним у відгадки. Потім підстрелений птах виявився богинею. Дякувати, що хоч вона, здається, сприймає цю пригоду з гумором. Захар крадькома кинув погляд на чарівні принади, насупив брови і засопів. Йому й раніше доводилося мати справу з дівчатами, але всі вони були свої, знані змалку і через те не чаїли в собі тієї пянкої таїни, що нуртує кров. Та й вродою, чого лукавити, значно поступалися Морені.
Але не такому, як він, задивлятися на богиню! Он вона навіть не приховує своєї наготи Ще б пак! Хіба він сам соромився б якоїсь звірини? А чим простий смертний кращий для богині? Хочапарубок аж захолов од власного нахабстваможе, вона навмисно демонструє йому свою красу? Тоді, виходить, вінїй не байдужий?! І Захар знову злодійкувато глипнув на Морену.
Думки думками, а богиня хотіла почути відповідь. І рад не рад, знімаючи шкіру з сарнятка та розпалюючи багаття, парубок слово по слові переповів Морені усі свої сьогоднішні пригоди.
І де ж ті пірїни?поцікавилася богиня, що з кожною хвилиною почувалася дедалі краще.
Захар зойкнув і луснув себе по чолі. Уздрівши замість птаха поранену жінку, він так розгубився, що геть забув про все і тепер нізащо не відрізнив би свої пірїни від десятка інших, що їх легкий вітер ворушив у траві.
Загубив?
Захар мовчки підняв з землі жмут піря. І така зажура, такий розпач вимальовувалися на його обличчі, що Морена утрималася від жартів, а потім цмокнула язиком і дмухнула наперед себе. Парубок стрепенувся, не знаючи, до чого йдеться, але одразу аж розцвів. Бо тепер уже тримав у руці лише дві пірїни, і заприсягнув би, що саме ті. Парубок так міцно стиснув їх у руці, що аж побіліли кісточки на пальцях. Це було б надто жорстокоотримати надію на сповнення мрії й одразу позбутися всього.
Дякую,ледь вимовив неслухняними устами.
Бережи краще Вдруге може не пощастити.
Захар подякував ще раз і заходився біля вогню. Дарма, що не минуло й години, як він перекусив з лісовиком. Од усього пережитого в парубка прокинувся просто вовчий апетит. І він з нетерпінням очікував, коли підсмажаться перші шматки мяса.
Схоже, сили ще більше повернулися до Морени, бо вона, хоч і продовжувала лежати непорушно, все ж пригадала, що цілком нага і вичарувала собі легкі шовкові шати,вони оповили її від щиколоток аж до підборіддя. На ногах невідомо звідки зявилися чудесні туфельки з блакитної парчі, гаптовані золотими нитками. А довге чорне волосся невидимий перукар зібрав під сяйливу від самоцвітів ажурну діадему. Аби не лежати на землі, вона підстелила під себе пухнастого, незвичної роботи, барвистого килима.
Правда, її одежа мала цікаву властивість Якщо дивитися на неї просто, то видавалася вона щільнішою за нічний морок. Зате О! Зате якщо зиркнути крадькома, самим лише кутиком ока, то виявлялося, що її прозорість не лише нічого не приховує, а навіть підкреслює, відтінює усе привабливе для чоловічого зору. І парубок зиркав Ризикуючи залишитися косооким на решту життя.
Невідомо скільки років (чи століть) було богині, та яке це мало значення, якщо очі підказували Захарові, що перед ним розпростерлася двадцятипятилітня красуня. Блискуче, як вороняче піря, волосся. Тонкі брови. Гострий і трішки кирпатий носик. Карі очі. Ледь припухлі вишневі уста. Тонка висока шия. Повні, але не надто великі, пружні перса. А стан такий тендітний, що легко вмістився б у двох його долонях
Здається, щось пригоріло?мовила насмішкувато Морена.А я вже зголодніла.
Захар сіпнув головою вбік і закляк спересердя.
Поки він милувався жіночими звабами, кілька шматків мяса впали просто у вогонь і вже майже згоріли. Решта теж поволі наближалася до тієї небезпечної межі, за якою закінчується їжа і починається обвуглене щось. Парубок поквапливо зняв з вогню прутики з мясом і нерішуче завмер. Коли б йому випадало їсти з кимось зі своїх, то поклав би страву просто на траву. Але ж тут
Морена, очевидно, зрозуміла його вагання, бо знову клацнула пальцями, і перед нею опинилася велика срібна таця і два золоті келихи, повні якогось пахучого трунку. А в наступну мить, прутики вихопилися з рук парубка і ковзнули на тацю. Туди ж перебралися з Захарової торби і паляниця з початою цибулиною та шмат бринзи.
Я занадто багато витратила сил на воскресіння, аби вичаровувати ще щось їстівне,промовила богиня.Думаю, на сьогодні нам стане й того, що єне договоривши, вона рішуче впялася зубами у шмат мяса.Приєднуйся,промурмотіла за мить з повним ротом, беручи другою рукою паляницю,якщо не хочеш залишитися голодним.
Їжа й справді щезала з приголомшливою швидкістю. Тож Захар не примушував просити себе двічі.
Зазвичай я їм трохи манірніше,усміхнулася Морена.Але перехід від смерті до життя такий виснажливий. Ти навіть уявити собі не можеш. Щастя, що у нас була їжа, а то б довелося тобою закусити.Вона весело розсміялася, бачачи, що Захар не може збагнути, жарт це чи ні.Чув, либонь, від бабці з дідом, що злі відьми полюбляють вечеряти неслухняними хлопчиськами?