Вітаю вас, Денисе, сказав апарат приємним рівним голосом. Я Промінь, штучний інтелект, ваш віртуальний помічник на час експерименту. Не чи хотіли б ви пройти первинний інструктаж?
Нічого, що я голий?
Ви маєте час, щоб ознайомитися з обстановкою й привести себе до ладу. У вашому розпорядженні є все необхідне. Як будете готові будь ласка, викличте мене.
Відбій. Денис упустив телефон і роззирнувся: світлі стіни, чистий палас, широке ліжко. Несподівано свіже повітря; вікно, прикрите легкими кремовими шторами. Надворі, здається, сонячний день; Денис кинувся до вікна, смикнув штору
Не вікно глуха ніша в стіні. Ні дня, ні ночі, тільки лампи денного світла. Денис зціпив зуби. Нехай. Можна уявити, що це готель в аеропорту. Он і картина на столі літак на злітній смузі. Мамі б сподобалося.
Він акуратно засунув штору. Пройшовся по кімнаті, зупинився перед книжковою шафою. Так, у цій кімнаті була книжкова шафа з відкритими полицями такого не було в жодному готелі з тих, де Денис побував. Він почав читати корінці: Шопенгауер. Сартр. Вольтер. «Божественна комедія». «Джерело: збірник казок і притч». Арістотель. Декарт. Дідро. І так далі, упереміш і без системи, чотири щільно заставлені полиці.
Денис покрутив у руках томик Сартра й поставив на місце. Висунув нижню шухляду вона була наповнена коробками настільних ігор: шахи, нарди, ґо. Ще якісь геть екзотичні, прадавні ігри, реконструйовані за археологічними знахідками: манкала, королівська гра Ур, сенет, мехен, «Чотири кулі», «Собаки й шакали»
З певним побоюванням подивився на шафу для одягу. Судячи з вмісту бібліотеки що там? Костюми з краватками чи гамівні сорочки? Денис рвучко відчинив дверцята
Акуратно складений і розвішений одяг новий, з етикетками. Джинси, футболки, светри; на полиці туфлі й кросівки. У пакеті білизна, все його розміру.
Він прийняв душ і одягся. Нормальний одяг додав йому впевненості, він перестав почуватися пацієнтом. Викраденим так. Але людина в штанях немовби відновлює частину втраченої гідності.
Навмисно довго вивязував шнурки на нових кросівках тягнув час. Постояв біля фальшивого вікна. Звалився на ліжко, взяв у руки телефон; в адресній книзі знайшовся єдиний запис: «Промінь».
* * *
Приміщення триповерховий котедж з територією. Кожному з чотирьох учасників експерименту надано окремий комфортабельний номер. У буфетній кімнаті є все для здорового харчування. У спортзалі ви зможете підтримувати фізичну форму, для вашого відпочинку на території котеджу є відкритий басейн
Я хочу вийти з кімнати.
На жаль, зараз це неможливо. Двері вашої кімнати розблокуються завтра, о восьмій ранку.
А якщо я до того часу здохну?!
Стан вашого здоровя не дає приводу для занепокоєння. У вашому розпорядженні холодильник із запасом продуктів, мікрохвильова піч і чайник. На стіні у ванній кімнаті ви знайдете аптечку з набором медикаментів для першої допомоги.
Денис зазирнув у холодильник: ковбаса, сир, масло, готові бутерброди. Картонки з напівфабрикатами. Як зворушливо. У ванній знайшов аптечку: бинти, вата, пластирі, бактерицидна мазь Мешканець міг лікувати застуду або порізи, іншого нездужання для нього не передбачалося.
Зверніть увагу: на третьому поверсі будинку є офісний зал, робоче приміщення для учасників експерименту.
Де інші учасники? швидко запитав Денис.
Проходять інструктаж. Ви побачите їх завтра.
Що я повинен робити до завтра? Стирчати в кімнаті?!
У вашому розпорядженні профільна література, яка допоможе вам під час експерименту. Крім того, вам треба набратися сили перед завтрашнім
Денис натис «відбій».
* * *
Уночі його накрило він метався на величезному готельному ліжку. Забувався на кілька хвилин, і йому снилося, що він удома, ще в Енську, ще в тій квартирі, де народився й де вчився ходити. Йому снилося, що Коля й Оля трясуть його за плечі, вручають іменинний торт, і мама, зовсім поряд, у сусідній кімнаті, кличе всіх до столу
Він уставав, похитуючись, і ходив од стіни до стіни. Брав книжки з полиць і впускав на підлогу. Смикав вхідні двері замкнено, пастка. Фальшиве вікно дражнило штучним «вечірнім» світлом. Він розбив лампочки, і «вікно» перетворилося на темну нішу в стіні. Заснув він над ранок. Рівно о восьмій прокинувся, наче від стусана, й сів у ліжку.
Десь тут, у цьому дивному будинку, у цьому готелі-вязниці сиділо троє людей з такою самою, як у нього, долею. Разом буде не так страшно, і, можливо, вони впораються. І кожен вернеться додому.
«ПРОМІНЬ». ЛІЗА
Діти тебе обожнюють.
Я знаю.
Ти самовпевнена, але для шістнадцяти років чудовий результат. Ти вроджений педагог. Може, ти помітила, що я до тебе придивляюся
Вони бігли разом, поруч, на широкій біговій доріжці, а перед ними на панорамному обємному екрані мінявся пейзаж: зелені схили під сонцем, з далекими фігурками оленів на випасі.
До мене всі придивляються, вирвалося в Лізи. Після тієї історії, з петлею на шиї.
У кожного з нас є історія, це нормально. До речі, ти ж ти бачиш тепер у своєму житті сенс?
Я знала, що цих дітей приписали до мене у вигляді терапії, відгукнулася Ліза після паузи.
Не тільки. Послухай, я бачу в тобі людину, здатну продовжувати мою справу. У вашого покоління народяться діти, виховати їх велика місія. І великий тягар. Дуже скоро це стане твоєю місією, і твоїм тягарем. Ти повинна будеш доробити те, що почала я.
Ліза відчула, як збивається від бігу дихання. А Марія бігла легко, і дихала рівно, і футболка в неї була суха.
Ти у чудовій формі, Ліза піймала себе на легкій заздрості. Через тридцять років тобі виповниться сімдесят пять. Не бачу жодної причини, чому б здоровій літній жінці не нести свій тягар далі.
Є причини, сказала Марія.
Від звуку її голосу Лізі стало холодно, хоч гарячий піт стікав по лобі й по скронях. У цих двох словах пролунав відгомін страшних казок, від яких діти затуляли вуха, от тільки Марія ніколи не була казкаркою.
Що таке цивілізація? Марія повела розмову в інший бік. Вона помилилася, подумала Ліза, й одразу усвідомила помилку. Тепер виправляє. Такі люди, як Марія, помиляються рідко.
Цивілізація, говорила на бігу Марія, насамперед система цінностей. Легко підтримувати вогонь у величезному багатті. А спробуй підтримати його в єдиній вуглинці на вітрі. «Промінь» тонка тріска, що несе вогонь крізь холод, порожнечу, темряву Хіба не гідна мета для життя? Багато хто про таке мріяв
Ти не доживеш до Прибуття? Чому? Хіба ти це знаєш?!
Дурниці, Марія сповільнила біг. До чого тут «не доживеш»? Моя робота забезпечити зміну поколінь. На старість мені хочеться побачити учнів, які в чомусь мене перевершили!
Вона брехала, і усвідомлення цього виявилося таким болючим, що Ліза не змогла продовжувати розмову.
ДЕНИС
Він повернув ручку, і двері, до того замкнені, відчинилися. Увімкнулася й моргнула лампочка на стіні коридору, в відразу за нею інша. Немов болотні вогні, що вказують дорогу. Денис пішов за вогнями. Годинник говорить, що зараз ранок, але хто перевірить?
Коридор повернув, і Денис побачив вікно. Вікно! Він побіг, притулився щокою до скла: не фальшиве! Вікно в парк або в сад. Гойдаються гілки на вітрі, і встає сонце.
Він стримався від спроби негайно розгатити вікно й зістрибнути з другого поверху. Звісно, скло непробивне, усе було б занадто просто. Він пішов далі, збіг по сходах униз. Вийшов у невеликий хол; перед ним розїхалися половинки дверей, і відкрився обідній зал з барною стойкою та чотирма ресторанними столиками.
За дальнім столом сидів хлопець років вісімнадцяти, у червоних кедах і чорних джинсах. Футболка без рукавів оголювала надуті мязами руки в кельтському татуюванні. Хлопець був мулат. Чорне кучеряве волосся коротко підстрижене, синє татуювання на шкірі кольору кави з молоком мало мальовничий вигляд.
Денис зупинився на порозі. Він очікував побачити кого завгодно, але не такого от здорованя. На хлопцевому обличчі був не менший подив: він, своєю чергою, не чекав тут Дениса.
Hallo, сказав Денис.
Вечір у хату, відгукнувся качок. Ти по-російськи говориш?