Андрій Ковальчук - Мовчання Метатрона стр 4.

Федір Петрович вдоволено хмикнув, здається, йому сподобався хід Костика:

 Ну що ж, пане Костянтине, Ваша ідея має місце на існування, але за двох алеФедір Петрович примружився чеширським котомПо-перше, у другій іпостасі, а саме у якості істинної галюцинації, Ви являєтесь моїм обєктом, а не субєктом, і я, як психіатр, повинен відповідним чином на Вашу появу реагувати, тобто застосовувати усі заходи, аж до радикальних, для того, щоб Ви зникли. Тоді мій статус лікаря загрожує існуванню Вашого неіснування. Чи не так?

Тепер вже Костя вдоволено гмикнув, не сподівався такий професійний тролер як він, зіткнутися з сильними супротивниками у глушині волинського Полісся.

 Приймається, Федоре Петровичу. Але що ж стосовно моєї першої іпостасі, я так розумію, що друге «але» стосується саме неї?  головлікар коротко реготнув:

 Ви маєте рацію. Не відомо, чи захоче приймати у себе Вашу першу іпостась Олександр Олександрович. А раптом його нема, і тоді мені залишиться зайнятись Вашою галюцинаційною сутністюФедір Петрович ще раз реготнувНу то добре, я зараз зателефоную, а Ви тут зачекайте трохи

Лікар махнув правою рукою над головою. Цей жест Кості став зрозумілим тоді, коли за його спиною раптово виріс дебелий санітар, теж у білому. Федір Петрович у цей час відійшов від Кості подалі з бічної алеї до центру майданчика, де були лише клумби, дістав з нагрудної кишені халату айфон, набрав номер, приклав слухавку до вуха і почав про щось говорити.

Споглядаючи за масивною шиєю санітара, що тримала не менш масивну голову з масивними щелепами, Костя намагався напружити слух, щоб почути про що говорить лікар, але голос того перебивав дощ. Федір Петрович, не дивлячись на те, що дощ промочив до останньої ворсинки на останніх нитках його халат та шапочку, стояв посеред майданчика та про щось, жестикулюючи вільною лівою рукою, вів діалог зі слухавкою мобільника. Причому, здається, телефонував він двічі. Нарешті він закінчив говорити, підійшов до живої скульптурної композиції «Санітар та журналіст». Кивнув Кості:

 Вам повезло, Олександр Олександрович зазвичай не спілкується із журналістами, але на цей раз зробив виняток. Та перед тим як потрапити до нього, Вам потрібно пройтивін підкреслив це слово «пройти»їх начальника безпеки Аркадія.  трохи помовчавЧаси, знаєте, такі зараз неспокійні.ще хвилю помовчав, потімХоча, можливо, Вам все ж таки краще було б бути моєю галюцинацією.  коротко реготнув, повернувся до санітараПаша, проведи

* * *

Костя хотів було подякувати головному, але побачив лише його спинулікар прямував до правого крила замку, до тих дверей, за якими раніше зник Стасик. Санітар кивнув Кості, запрошуючи йти за ним, дійшов до кінця алеї, звернув ліворуч, підійшовши до бічних дверей лівого крила замку, відкрив їх (вони жалісливо скрипнули). Зайшов у середину, вже звідти, притримуючи двері, глипнув на Костю. Костя поправив наплічник на своєму плечі та швидко дотрусив до дверей, зайшов у приміщення. Санітар Паша мовчки показав вниз, на двері оббиті жерстю у цокольному приміщенні, до яких вели круті сходи, розвернувся і вийшов на двір. Костя спустився донизу. Кісточками пальців постукав по металу, потягнув двері на себе, зазирнув досередини. У напівтемряві кімнати він побачив, що за міцним дубовим столом сидів такий же міцний лисий чоловягау вельветовому чорному піджаку, з коричневими замшевими заплатками на ліктях. Комір сірої сорочки оперізувала вузенька чорна краватка-удавка. Маленькі гострі очиці грізно- несхвально- підозріливо вперлись у перенісся Кості. Костя прочистив горло:

 Ви Аркадійтой мовчки коротко кивнув у відповідь, ще коротше підборіддям вказав Кості на його місце, тобто на міцно збиту брунатного кольору табуретку, що стояла перед столом.

Костя знизав плечима, хмикнув, підійшов до столу, теж мовчки ногою відсунув табуретку трохи подалі, поклав наплічник поруч та сів, ухопившись руками за коліна, і запитально поглянув на Аркадія. Аркадій продовжував суворо вивчати перенісся Кості. Пауза затягнулась на декілька хвилин. Протягом цього часу Костя навіть на намагався заговорити з Аркадієм. Удавав з себе байдужого увязненого, то потягувався, то позіхав, то оглядав нудьгуючим поглядом сіре приміщеннядві шафи, набиті важкими, здається юридичними, фоліантами за спиною у сбшника, застарілий важкий монітор та дешевенька настільна лампа (така з трубчастою дужкою та скошеною циліндровою голівкою) на столі сбшника, велика чорна марудна муха, що літала колами над лисиною сбшника. Декілька разів Костя все ж таки не витримував та зиркав на самого Аркадія, який немигаючим поглядом скважив ту точку де починався Костиків ніс, і Кості від того погляду ставало відзмієво прохолодно та лячно.

Раптово сбшник різко та голосно ляснув рукою по столу. Сама собою засвітилась настільна лампа, циліндрична голівка яскравою бульбою уперіщилась Кості прямо у вічі. Світло боляче різонуло в очі, а вухо ще болючіше розрізав запороговий вереск:

 Навіщо Францишев тебе прислав?

 Як-к-кий Фр-ранцишев?  пробелькотів Костя, і в кінці питання він зрозумів, якого Францишева мав Аркадій на увазі.

 Мовчати! Питаннято моя парафія. Відповідати коротко. Тільки «так» чи «ні». Зрозуміло?  грізним але писклявим криком заскрипів сбшник.

 Т-так

 Францишев тебе підіслав?

 Ні.

 Його посіпаки?

 Ні.

 А хто?

 НіКостя вже оговтався, і вирішив познущатись з сбшника його же зброєю.

 Що ні?

 Так?!

 Що так? Не зрозумів.

 Ну не знаю Вити ж сам сказав відповідати «так» чи «ні». Ось я й відповідаю, що тебе не влаштовує?

 Мовчати!! Відповідай по суті. Мета приїзду?

 Інтервю.

 Яке інтервю?

 У Олександра Олександровича.

 Мета інтервю?

 Публікація.

 Яка публікація?

 В «Бізнес-ревю».

 То ти справді журналіст?!

Аркадій раптово перехилився через стіл і схопив його ліву руку і поцурпелив на себе. Костя мало не впав. Вільною правою рукою схопившись за краєчок табуретки підтягнув її ближче до столу, вмостив зручніше свою дупу. Після цього зробив спробу вивільнити ліву руку, але сбшник міцно притиснув її до столу, і спроба не увінчалась успіхом.

 Тихо!  пискляво гаркнув Аркадій. Він перевернув Костину долоню догори, притискуючи лівою рукою її до столу, два пальці правої (здається вказівний та середній) приклав до Костиного запястку:

 Відповідай коротко на питанняперше, що прийде у головуКостя вже було заніс свою вільну праву для того, щоб тріснути Аркадія, але після цих слів вирішив зачекати. Йому стало цікаво, що ж таке робить цей лисий дурень і що буде далі. Крім того, сбшник тримав його руку сильно, але не боляче.  Францишев?

 Олігарх.

 Шпигун?

 Штірліц.

Лисий хмикнув і продовжив:

 Гроші?

 Премія.

 Зрада?

 Кохання.

 Вбивство?

 Зрада.

 Сіон?

 ? Матриця.

 Заповіт?

 Шевченко.

 Зброя?  Аркадій вивільнив його руку.

 Калашниковвідповів Костя розтираючи запястя.

 Ні, я питаю, зброя є?

 ТакКостя вказав правою рукою на ліву пахву, де під курткою була приладнана кобура з пістолетом. Аркадій мовчки простягнув свою праву руку. Костя запитально поглянув на нього.

 Зброю сюдитихо мовив сбшник. Костя заперечливо похитав голово. Аркадій знизав плечима:

 До Олександра Олександровича тільки без зброї або зустрічі не будена німе запитання Кості відповівзброя побуде поки у мене.

Костя зітхнув, але розстебнувши куртку дістав з кобури Форт. Перевірив запобіжник, тримаючи за ствол, вклав руківям пістолет у долоню Аркадія. Той декілька секунд вивчав зброю, потім невдоволено хмикнув. Відсунув у столі верхню шухляду, поклавши Форт до неї, захряснув її. Подивився на наплічник, що валявся на підлозі:

 Що у ньому?

 Фотоапарат, диктофон, деякі речі.

 Фотоапарат, диктофон для інтервю?

 Так.

 Покажи.

Костя підняв наплічник, розстебнув його, дістав техніку, поклав на стіл. Аркадій взяв до рук фотоапарат, ретельно оглянув його, поклав на стіл, повторив процедуру з диктофоном:

 Можеш забирати, але наплічник залишиться тут.  продовживСтань і підніми руки.