Миша взяла праворуч. Дорослі полегшено зітхнули. Здивований хлопчик глянув на батьків. Євстахій байдуже кинув:
Ми з Марійкою ще до твого народження тут мандрували. Бачили трьохголового песика, схожого на бичка-третячка. Песик нас радо зустрів.
Мишко дзвінко сміявся.
Хіба собаки трьохголовими бувають? Вигадуєш, татку.
Той екземпляр був останній. Гадаю, його чучело виставили в природничому музеї столиці.
Мишка батькова розповідь розвеселила. Він підскакував. То переганяв батьків, то від них відставав. Потім доганяв і знову переганяв.
Тим часом миша бігла вперед і не оголошувала перепочинку. Малого втомила безперервна ходьба. До того ж вона відбувалася у закритому просторі. На очі допитливого хлопчика не потрапила жодна комаха, жучок чи кажан. Навіть червяка, жителя підземелля, він не надибав. Тільки й того, що стіни тунелю міняли колір. Спершу були темнимиземляними, потім змінилися на світло-жовтіпіщані, далі на синіглиняні, а тепер червоні, теж глиняні.
Нили ніжки і він човгав у вервечці останнім. Непомітно для дорослих вирішив перепочити. І треба ж такому статисямиша враз зупинилася. Перемагаючи втому, хлопчик вибіг наперед. Відразу же очима вперся у двері. Його батьки стихо перемовлялися:
Дубові, міцні,казав тато, торгаючи дверне полотно.
Дуже міцні,погодилася мама.Укріплені залізними смугами.
Миша встромила у замкову дірку ключика і клацнула ним. Застояні двері заскрипіли на іржавих петлях. Важке полотно хитнулося. Між ним та темною коробкою утворилася щілина. Хлопчик не встиг кліпнути оком, як мишашусть! і зникла по той бік дверей. Хлопчик за нею. Але не встиг проскочитидвері щільно зачинилися.
На очах у знічених людей почалось неймовірне дійство. Так, дубове полотно посередині видулося. Це місце нагадувало половинку футбольного мяча. З нього вистромилася кошлата голова якогось звіра.
Люди зі зойками відсахнулися від дверей.
Хлопчик запобіжно виставив перед собою ліктя. Поверх нього розглядав хижака. Той скидалася на лева. Ось ревнув, вишкіривши гострі ікла. Потім лякав лапою із довжелезними кігтями. Далі крутнув у дірці головою. Наразі зявилися круті, як у барана, роги. Звір стовбурчив роги і ними лякав. Десь із-за спини лева-барана випросталися величезні крила. Вони погрозливо маяли і шуміли.
Люди зіщулились. Здалося, звірина ось-ось вилетить із дубових дверей і встромить у них гострі кігті з іклами, а насамкінець проштрикне рогами. Євстахій інстинктивно звів руку. З персня, що охопив безіменний палець, вирвався потужний струмінь червоного світла.
Примітки
1
Метаморфозаперетворення однієї форми на іншу, видозміна чогось.
2
Чоловічі імена Євстахій та Остап близькі, характеризують сильну, врівноважену людину.