Там справи виявилися кепськими: Шурко встиг зводити до магазину культтоварів мало не половину сусідських хлопчаків та обдарувати їх ліхтариками.
…Старші сиділи на дивані й пили каву: вони зналися не перший день — до одного ж дитячого садочка синів водили — та приятелювали. Малолітні розкрадачі сімейного бюджету Шварцбергів стояли посеред кімнати й рюмсали.
— Ну, гаразд, — сказав Лев Оскарович. — Микола купив ліхтарика, а решту приніс батькам. А ти ж, Сашко, куди подів свою частину грошей?
— У мене було сто п'ятдесят, — почав свої обчислення той. — Шістдесят п'ять я дав Миколі, лишилося вісімдесят п'ять. Я купив собі ліхтарик — стало вісімдесят два — п'ятдесят. Два ліхтарики по два п'ятдесят я купив Володі та Петькові; у мене стало сімдесят сім з полтиною. Там ще продавалося морозиво по двадцять вісім копійок — залишається сімдесят сім — двадцять дві. Зустрів Мишка та Віталіка — ще два ліхтарики: залишилося сімдесят два — двадцять дві. Ну, за двадцять дві я купив Світланці морозиво…
— А чому собі за двадцять вісім, а дівчинці — лише за двадцять дві? — суворо перервала хлопцеві бухгалтерські екзерсиси його мати Бела Ісаківна. — Зажмотився, чи що? Неінтелігентно якось…
– Їй яка різниця: воно теж в шоколаді, а мені в обрахунках на ціле число треба було вийти… — аргументував син і повів облік далі. — Значить, тепер у мене стало сімдесят два рівно.
Лев Оскарович раптом переможно огледів решту дорослих і з погордою заявив:
— Ви чуєте, яка в нього усна лічба? І це в першому класі! Ви тільки подивіться, яка талановита дитина! І що ж? — удавано насупився він у бік Сашка. — Ця талановита дитина замість прийти до тата й таки сказати, що в неї немає ліхтарика, цупить, як останній шлімазл, гроші в рідної бабусі!
Тут він зрозумів, що малі от-от ридма заридають, і вирішив припинити екзекуцію, не переводячи її в стадію голосного ревіння: «Ми більше не будемо!»
— Ви все зрозуміли? — грізно подивився на малюків, уже ледь стримуючи усмішку, й гримнув наостанок: — Геть з-перед очей, гицлі!
… Отже, грошові обрахунки підкорилися Шуркові давно, й суму з Котіної панами він перерахував завиграшки:
— Десять-сімдесят п'ять! Що ж брати?
Чабан, Вовка, Сява й Котя одним духом промовили «бецман», а Фортуна, прикинувши чисельність товариства, ще й додав: ««Бомби три, не менше», — на що Оленка з Галушкою покривилися. Бецман — кріплене вино «Біле міцне» — був найбільш ходовим і вживаним напоєм з огляду на співвідношення «ціна — якість»: це вам — не шмурдяк якийсь плодововигідний штибу «грушки-яблучка», але й не зарозумілий обмедалений марочний портвейн за три з гаком! Мало того, що весь район повторював слоган, що його авторство приписувалося старшому парубкові Борці Дігтяреві: «Біле міцне» — дуже смачне!», — так і коштував бецман всього карбованець і двадцять дві копійки, й така ціна була молоднякові цілком по змозі…
— Ну, гаразд, подивимось, що там буде, — взяв до уваги нюанси дівочої міміки Сашко, витяг з кишені полотняну торбу з набитим олійною фарбою трафаретом «Slade» й запропонував Алексові. — Ходімо.
Коли вони відійшли від товариства так, щоб там не було чутно їхніх розмов, Шварцберг-молодший сказав як про щось давно вирішене:
— Я пошию тобі джини, ліпші за Чабанові.
Олексій не очікував такої заяви й навіть трішечки розгубився:
— Так мені треба десь котон дістати…
— Не треба нічого діставати — в мене є, — заперечив Сашко. — Щоправда, не чорний, а коричневий, зате цупкий. Австрійський. Розкроїти батя допоможе. Прийдеш завтра по шостій вечора, ми знімемо мірки.
— Скільки це коштуватиме? — поцікавився Олекса.
— Ніскільки. Я що, тобі за гроші шитиму? — обурився друг.
— А за котон?
— А він у баті років п'ятнадцять на антресолях лежав. Я забрав — хотів собі белси пошити, а мені з Америки «райфли» прислали. Я за нього не платив — чого ж ти мусиш? Так ти зрозумів? По шостій.
— Теж белси шитимеш?
— Мабуть, ні, — остаточно ошелешив Олексія Шурко. — Скільки вже вони в моді? — спитав і сам же й відповів. — Давно. Спочатку були — кльош від коліна, тепер — і вже довго — від стегна. Що це означає?
Олекса, не надто втаємничений в тонкощі моди, не знав, як відповісти. Та й то: в Шварцбергів вдома — купи журналів мод: і радянських, і з-за кордону родичами надісланих. Вони, так би мовити, в курсі нових повівів… А в невтаємничених же як: аби не гірше, ніж у людей…
— А те, — не дочекався відповіді юний знавець, — що вони незабаром відійдуть! Їх що, в Європі носять чи в Штатах? Вони давно болт з лівою різьбою поклали на белси. Треба шити прямі штани. Ну, я тобі каталоги дам — сам подивишся. У мене й фурнітура є: зіпер, лейбли, ґудзик — я ж собі шити хотів, і машина в нас німецька, шов дає — з нашими не порівняти! Та ми тобі такі штани забацаємо — ніхто від фірмИ не відрізнить…
До гастронома залишалися лічені кроки, та от спокуса бухнути винця зі спантеличеного Алекса кудись випарувалася.
Коли гонці, затарені «Кримською фетяскою» за два сорок — для дівчат і трьома звичайними, по нуль-п'ять, «бецманами» для решти, а ще — ковбаскою, батоном, сирками «Дружба» та шоколадкою для тих-таки дівчат, поверталися на «п'ятак», Сява грав, а Оленка Ярова дзвінко виводила, точно по нотах:
«A Goddess on a mountain top
Was burning like a silver flame
The summit of Beauty in love
And Venus was her name
She's got it yeah, Baby, she's got it
Well, I'm your Venus, I'm your fire
At your desire!»
Заради справедливості треба завважити, що існував досить популярний стьобно-вуличний псевдопереклад тексту цієї пісні:
«Я йду по пиво в магазин,
Дивлюсь — стейсовий лімузин,
А там — америкнськая Венера,
І манить мене в лімузин.
Не надо
мені нічого не надо,
Бо я за пивом, шоколадом, лимонадом!»,
— але цю пародію Сява люто не поважав і ніколи не виконував.
3. Історія про старовинні лекала
Лев Оскарович, — міцний енергійний чоловік середніх літ, — ретельно обміряв Олексу, звів очі до стелі, щось вираховуючи, і кинув Сашкові:
— Принеси відріз.
Змірявши жовтим швацьким сантиметром пласт, — інакше й не назвеш, — неймовірно цупкого коричневого котону, наказав синові:
— Дай лекал!
— Котрий? — перепитав той.
— Середній, — уточнив батько.
Олексій не вперше чув, як старший Шварцберг, якого він, до речі, звик звати попросту дядьком Левком, — знав-бо з дитинства, — титулував цей швацький прилад словом чоловічого роду. Чому — він здогадався значно пізніше: польською ця необхідна для кравецького ремесла кривуля зветься krzywik, і майстер просто підсвідомо переніс граматичну форму з однієї мови до іншої. А про історію цих фамільних лекал довідався не так давно від Сашка, але заговорити на цю тему з дядьком Левом він ніколи б не наважився.
… Династія єврейських кравців Шварцбергів походила з польських земель. Віками в своєму замку на горі жили тамтешні пани: не надто родовиті, але маєтні, загонисті та ґонорові, — які-небудь чи то Пшитульські, чи то Запшеченьські, — а попід горою розкинулося містечко, де й стояв добротний будинок, в котрому народилися всі Шварцберги із Львом Оскаровичем включно. І вони повік-віків, скільки сягала пам'ять їхніх родинних переказів, обшивали упшеймих власників замку, шанованих членів їхніх родин, челядинців, навіть — лакеїв укупі з підпанками й нахлібниками-дармоїдами. А пани, — спочатку в кунтушах та жупанах, потім — у фраках чи сюртуках, — швендяли світами: то до Варшави їм було треба, то — аж до Відня ба й до самого Парижа, — і не завстидалися там жодного разу через власне вбрання чи одяг почту.
Століттями збиралися Шварцбергами секрети фамільного ремесла, а носії тих таємниць ретельно стежили, щоб не вийшли їхні надбання за межі родини. Кожне покоління щось додавало до того мистецтва: хто — довершений прийом розкрою, а хтось — унікальне саморобне лекало. Деякі з тих лекал були старшими навіть за прізвище Шварцберг!
…У дев'ятнадцятому столітті вуйко цісар, котрому тоді належала провінція, де мешкав клан віртуозів голки, вирішив, що для його володінь традиція євреїв не мати прізвищ нікуди не годна й наказав цим підданим родовими іменами негайно позаводитися. Наказано — куди подітися? Взялися вигадувати прозвання — хто на що здавсь. Той став Вайсманом, цей — Розенблатом, отой он — Гольдштейном, один навіть Гольдманом зажадав бути, а Борух, пра-пра-прадід Сашка, не переймався: подивився на гору, увінчану панським замком, і став Шварцбергом.