дорослою. Я бовтаю ногами, запитую в тата, що він сьогодні робитиме на роботі, тато каже,
що йому треба доробити один важливий проект, що в ньому дуже багато формул і цифр,
головне в них не загубитися, інакше там ніхто нічого не добере. Я з розумінням киваю
головою, прошу тата, щоб він не загубився у формулах. Тато відповідає, що спробує, він
заварює липовий чай для Бабуні, а я їй його відношу. Бабуня дивиться у стелю і не повертає
голови, коли я заходжу, я торкаюсь її теплої м'якої руки: «Бабунь, ось вам липа». «Дякую,
дитино», — зітхає Бабуня, і її зітхання злітає під стелю, наче хмарка, мені здається, що вся
стеля в кімнаті у Бабуниних зітханнях, тому вона такого кольору, як хмари. «Поснідали? Що
ви їли?» — запитує Бабуня. Я киваю головою і кажу, що ми їли манну кашу, канапки з
ковбасою і каву. «Ой Боже, хіба ж можна такій малій дитині пити каву? Чим тільки цей
чоловік думає?» «Ми з татом дуже любимо каву з ковбасою», — кажу я весело, адже Бабуня
говорить таке щоразу, коли тато готує мені сніданок. «Добре, добре, ось як заболить у тебе
серце, тоді побачимо, хто що любить», — бурмоче Бабуня. «У мене не болітиме серце від
кави». Коли я повертаюся в кухню, тато щось тихенько насвистує і вже домиває посуд. «Ну,
що там Бабуня?» — бадьоро запитує він. «Казала, що мені не можна пити кави, бо буде
боліти серце». «Я роблю для тебе найслабшу в світі каву, від неї не може боліти серце», —
заявляє тато тоном, який не терпить заперечень, і виходить із кухні. За декілька хвилин він
загляне сюди вже в плащі та в капелюсі, помахає мені рукою, скаже шануватися, зробити
пізніше для Бабуні чаю та бутербродів, не ходити надвір, поки дощ, бо можна застудитися.
Бабуня сидить у кріслі й плете гачком серветку. Потім вона покладе її під вазу з квітами на
кухонному столі, або на поламаному телевізорі, якого тато чомусь досі не викинув, або ще
десь. Мене Бабуня також навчила плести гачком, тільки я плету шнурки, мені це дуже