свист і шипіння, ось тому він так нервово метушиться. Іще я думаю, що Бабуні насправді з
нами добре, бо ми в неї є, і на тата вона не дуже сердиться, тільки так трошки. Це добре, що
Бабуня з нами живе, вона вміє розказувати казки й іще багато чого вміє. І ще вона годує мене
хоптанкою: наллє молока в миску, покришить туди батона — і сама так снідає, і мене годує.
А часом вона смажить грінки — я їх люблю ще більше, ніж хоптанку. Бабуня спочатку зіб'є
яйце з молоком, потім вмочає туди скибки батона і кладе на сковорідку. Посипає грінки
корицею, це дуже смачно, краще за вівсяне печиво та за пряники, які часом приносить тато,
краще за марципани. Хоча я не знаю, що таке марципани, мені ще не доводилося їх
куштувати, просто Бабуня завжди говорить, коли мені хочеться чогось смачного і я не знаю
чого, мовляв, марципанів захотіла, а в мене немає марципанів, дитино, щоб тебе ними
потішити, і зітхає. Тоді мені стає дуже сумно, і чомусь шкода Бабуні, і вже нічого не
хочеться, навіть грінок, тоді мені здається, що це Бабуні треба, щоб її хтось потішив, а
марципани її, мабуть, не втішать, я тоді нишкну, визираю у вікно, там дощ, вікна зіпріли, я
малюю на склі жіночі обличчя та дерева, жінки серед дерев, це дуже гарно, тільки мої
малюнки дуже швидко розтікаються, краплі біжать на підвіконня з очей, із брів, із носа, з губ
і з гілок дерев. І в одну мить від малюнків нічого не залишається.
Дощ ішов цілу ніч, зранку він також сіється, надворі сіро. Бабуня в такі дні встає пізно, у неї
ломить ноги й руки, ломити їх починає ще напередодні, Бабуня тоді каже: «Кості ломить,
буде дощ завтра», — і тоді я вже знаю, що завтра зранку вона крутитиметься в ліжку,
стогнатиме, і ми снідатимемо вдвох із татом. Тато варить мені манну кашу, сам їсть канапки
з ковбасою і п'є каву, але після того, як я з'їм кашу, ділиться зі мною канапками й кавою
також. Мені дуже подобається їсти копчену ковбасу й пити каву, я тоді почуваюся зовсім