може, навіть тато. «Ще сюди метро дотягнуть, на нашу вулицю, ось побачите». Метро мені
подобається, тому я хочу, щоб його сюди дотягнули, мені дуже подобається їздити в метро,
правда, я не знаю, чи залишиться на нашій вулиці, де гуляти, якщо метро буде наземне, і чи
не заважатиме мені будівництво ходити до магазину та в інших справах, які у мене часом
з'являються. Іще я думаю, і ця думка мене дуже втішає, що коли на нашій вулиці буде метро,
Красній Армії вже не буде кудою йти. І тоді можна буде жити спокійно.
Тато вмикає радіоприймач на всю потужність, бо йому здається, що так він більше почує.
Більше чути тільки ревіння і свист глушильників. Тато нервово бігає по кухні, в одній руці в
нього хліб із маслом, у другій — горня з розчинною кавою. Бабуні не подобається, що тато
такий нервовий, вона каже йому: «Сядь, поїж спокійно, чого туди-сюди носишся?». Тато
відмахується від Бабуні, лівим вухом він майже притулився до радіоприймача, що стоїть на
холодильнику, бо більше його ніде поставити. Отак-от згорбившися, він намагається пити
каву й кусати хліб із маслом. І слухати радіо свободу. Бабуні не подобається, що тато так
стоїть, не подобається, що він махає на неї рукою, мовляв, нічого не чути, не заважайте.
Бабуня гнівається: «Сину, ти мене зовсім не слухаєш, дати б тобі доброї лупки, тоді знав би.
Кому кажу: сідай до столу». Тато знову махає рукою, Бабуня гнівається: «Ти чого на матір
рукою махаєш, немає на тебе бучка доброго». Шипіння і свист у радіоприймачі лунають на
всю кухню, тато ображено говорить: «Не дали послухати». «Бучка тобі, а не слухати», — це
Бабуня. «Ага, бучка, — тато хапає з кутка за шафою віник, вручає його Бабуні. — Ось вам і
бучок, я ще тут зараз ослона поставлю, ляжу, вам зручніше буде мене бити». Тепер уже
Бабуня відмахується від тата, каже, що у нього в голові вітер гуляє, я не знаю, чи це вітер,
мені здається, що в голові у нього, може, якийсь глушильник, а хто би витримав довго цей