— Чому досі ніким не куплений?
— Хоче лише вас. Каже, його власний маркетинг засвідчує: пані Крутая — найперспективніша особистість, він ладен створювати їй харизму.
— Гм… Комплексомани під сучасну пору — товар. Наблатикалися зваблювати. Покоління голоцвайків йде на їхній посвист… Клич.
Анатоль Саврадимович Пікайзен увійшов.
Нахабнішого виклику костюмерним догмам фірми Л.І.Крутої годі уявити. Апофеоз — капроновий капелюх і вишита орнаментом «куряча лапка» краватка.
Крутая налила гранчачка по меніск.
— На.
Пікайзен професійно випив.
— Що за прізвище таке цікаве — Пікайзен?
— Псевдо. Справжнє — Курочка. Скажіть, хіба це прізвище для афіші?
— То ти артист?
— У душі!
— Беру на зарплатню. Будеш кур’єром. І вопше.
Скажи Зіньці, хай оформлює. Затям: дізнаюся про зраду — тебе довго шукатимуть.
— Йєс, мем, — погодився Пікайзен і глухо притупнув розношеними сандалями. — Дозвольте йти?
— Валі.
— Зінько!
Секретарка знову впурхнула.
— Візьми у Стратонівни під звіт скільки треба і зодягни його. Харізмейкер, блін.
Нарешті вони залишилися на самоті.
— Хочеш, я відкрию тобі страшний секрет? — повернулася до теми Крутая.
Лідка надзюрила «Геннессі» в чарочки, дбайливо підсунула Кулик лимончик, кришталеве блюдечко з рожевими, прозорими скибочками сьомги, розетку з оливками. Чорними й кольору хакі. Кольорів жалоби й війни.