— Давай.
— Пікайзен Анатоль Саврадимович придумав для вас генеральний слоґан всієї виборчої опупеї.
Гасло круте, як свинячий хвостик. Виголошувати?
— Виголошуй.
— Лілія Крутая — мать городов руських!
У таких місцях комедійних програм і теле фільмів ставлять закадровий здоровий регіт масової авдиторії. Ха-ха-ха, ги-ги-ги, го-го-го, і-і-і-і, хи-хи-хи, ай-яяй, йой-йой-йой, ого-го, охо-хо, не можу більше!
Лілія мовчала.
— Проскануй Пікайзена. Кардіограму, енцефалограму, рентґеноскопію.
— Вже.
— Реферуй.
— Тридцять шість років. На початку Незалежності у провінції втовпився до лав патріотичних борців. Швидко розчарувався — трофеї після перемоги не дісталися. Справедливо образився. З такими самими молодими невдахами помщався в богемно-інтелектуальному гурті «ҐҐҐ» — «Ґенерація Ґерменевтів Ґеніталій», все з літерою Ґ.
Написав протестні твори про Україну в контексті «так не діставайся ж ти нікому!». А саме: «Герої і геморої», «Сто ножів кпину — Україні в спину»,
«Судьба столба» — російською. Шукав у Москві спонсорів. Москва погордувала. Кілька років блазнював у саморобному часописі «Хата скраю».
Зажив скандальної слави. Але жіноцтво вже відсахнулося хіпарів і перекинулося до багатіїв.
Рушив до столиці продавати свою голодну популярність, хто більше дасть. Багато хоче, нічого не вміє, крім гри в слова. Таке видає — упісяєшся.
— Наведи.
— Гробова дошка пошани. Обід з трьох літер.
— Десь я вже це чула. Або читала.
— Все’дно смішно. А — гомік сапієнс. Чули?
На моїх очах придумав.
— Чи ти не закохалася?
— Любов — не СНІД, статевим шляхом не передається. Теж — він.