Щастя. Грипа підібгала осудливо тонку губу.
— Агрипино, а де ви познайомилися з Лілією Іванівною?
— Не зрозуміла запитання.
— Даруйте.
Коли час вийшов, Грипа забрала малюка, увіпхнула його до авта й поїхала.
Вертаючи до офісу, Кулик бубнявіла лютою рішучістю. Відробила Лідці все. Кіньми відробила. Волами. Кайлом у шахті. Взяти хоча б перереєстрацію її підприємств у столиці. Перемогти дві області, що чіплялися за заводи, як пасажири «Титаніка» за плотики! Врешті, залучення Зірки Симчич до праці на круту імперію… До слова, працюю на пересічну зарплатню, що лише підтримує життєдіяльність. Нехай віддає сина. Стас обіцяв допомогти. Маю доказ проти Лідки.
— А хочеш, я тобі відкрию страшний секрет? — буденно сказала Лілія Крутая Тетяні Кулик, запрошуючи колишню слідчу прокуратури, а нині юрисконсульта фірми «Крутая» до столика у відпочинковому закутку за шафою, де було накрито для кавування-коньякування на двох.
— Зінько!
Встромилася голова офіс менеджера.
— Ти хочеш тут працювати?
Зінька поспіхом зачинила двері, тоді посту кала: «Можна?» Увійшла, карбуючи крок, підібгавши живіт і розправивши плечі, як солдат на генеральському огляді.
— Викликали?
— Пані Ліліє.
— Викликали, пані Ліліє?
— Скільки казати — не подавай «Геннессі»!
Тільки вітчизняний!
— Усі ж свої, — смикнула плечиком Зінька.
— Не звикай. Бо й при людях подаси імпортний. Ми підтримуємо вітчизняного виробника.
Коньяковиробника зокрема. Вкраїнська гордість наша є — п’ємо їмо лише своє! Моя передвиборна програма. Покараю гривнею! Роздаси програму зі слоґанами всім у штабі, нехай завчать.
Зінька схопила пляшку, Крутая висмикнула коньяк.
— Залиш. А надалі затям.
— Дозвольте звернутися, пані Ліліє?