Кинула гру, поїхала до себе.
Не скидаючи капелюха, ступила до кабінету.
Слідом дріботіла усміхнена Зінька.
— Ось послухайте, — урочисто виголосила Зінька. — «Деконструкція — це те, що робить порух визначення можливим лише в разі, якщо кожний елемент, що виникає на кону присутності, співмірний із чимось, відмінним від нього, проте зберігши при цьому знак минулого, водночас залишається відкритим для знаку своїх стосунків із прийдешнім. Цей слід менше стосується до того, що називається майбутнім, аніж до того, на що кажемо — минуле: таке подвійне ставлення конституює те, чому ймення — сьогоденність.
Сьогодення створюється завдяки саме тим стосункам, що не існують таким собі абсолютним штибом: це означає, що минуле й майбутнє ми не розглядаємо як модифіковане сьогодення. Задля того, аби щось існувало, воно має відокремлюватися від несуттєвого певним інтервалом».
Кінець цитати. Жак Дерріда, праця «Диферанс», тобто деконструкція. Шикарно. Куди хочеш встав. Ніхто нічого не дотумкає, а промова — перша кляса.
— Геть звідси!
Тренована Зінька випарувалася.
— Зінько!
Устромилася голова Зіньки з круглими переляканими очима.
— Викликати «швидку»? Ліліє Іванівно, вам зле?
— Собі виклич, з дурки… Дай кави. Ні, коньяку.
— Я щас.
Зінька занесла тацю з кавою, чашкою й чаркою.
Крутая вихилила коньяк ковтком.
— Коньяк спершу гріють у долоні, аби відчути аромат, — сказала Зінька.
— Пікайзен навчив? — спокійніше сказала Крутая.
— Ой, слухайте, побачив у мене новий, щойно виданий український словник, схопив, попросив додому почитати. Уявляєте, словник почитати…
Вчора приніс і каже — кака. Питаюся — чому? У словнику, каже, немає слова «птеродактиль». Я йому кажу: чи ми вже так добре жиємо, що бракує лише птеродактиля?
— А хто він?
— Пікайзен?
— Не ліпи дурепу.