Прорипіли сусідні.
— Вам кого? — почухав ногою ногу неголений дядько у розтягнутих трениках.
— Вашу сусідку. — Їх нема нікого.
— Я з міліції.
— В аптеку не ходи, вас зі спини видно. Та ви ж її й забрали.
— Хто — ми?
— Менти. Бардак кругом. Самі замели, а самі шукають. У себе пошукайте.
Діалог утрачав конструктивність.
— А коли Дохтурову забрали?
— Хто? — щиро здивувався мужик.
— Ти ж сказав — міліція.
— Во, бляха, й Наташку виходить теєтоякйого…
А її за віщо? Вона ж навроді постраждала…
Командо подумки порахував до десяти.
— Ви про кого?
— А ви про кого?
— Мені потрібна Дохтурова Наталя.
— Ти ж сам сказав, що її теж закрили, — здивувався неголений.
— Чому — теж?
— Ну, яких зараз в міліцію беруть, чесслово!
Як діти. Я тобі другу годину товкмачу: хазяйку квартири Зойку Халабуду тиждень тому ментівка загребла. За нанесення легких тілесних Натасі Дохтуровій. Через що вона втратила тимчасово трудоспособность. Натаха Зойці за квартиру заборгувала, а та в крик… І прописала Наташці по морді. Правильно ви Халабуду закрили, нехай трохи охолоне.
— А Дохтурова де?