— Оксану Кролика.
— А ху-ху не хо-хо? Я схожа на довідкове бюро?
— А тепер? — бузковий папірець перейшов із рук до рук.
— Ще стільки, і буду схожа.
Командо дав ще десятку.
— Во, блін, продешевила, не знала, що ти так легко з грошвою розлучаєшся. Дай іще сигарет, бо в подружок вуха попухли.
— Ще пачку, як швидко скажеш.
— Поїхали, покажу.
Жрекиня вмостилася на переднє сидіння, загазувавши салон перегаром і різкою парфумою.
— Тобі по французькому, чи в старий козацький спосіб? — запитала, розстібаючи кожушка.
— Дивись на дорогу, де Оксана? — пролунало ззаду.
— Ой, мама дорогая, а ця тітка тут що робить?
Кайф від подивитися ловить? Це буде дорожче.
Гаразд, я сьогодні добра. Сідай, мамік, ближче, взувай окуляри, тримай вставні щелепи, я починаю.
Командо гальмонув, жрекиню кидонуло вперед-назад.
— Ти шо, больной по жизні? З больних — подвійна такса.
— Вилазь.
— На кого дамбу строїш? На кого батон крошиш? Тут дінама не пройде, трахав не трахав, а час пройшов, плати, бо кришу покличу.
— А це ось бачила? — Командо витягнув пістолет, — я сам — криша. Вимітайся, кажу, бо однією діркою матимеш більше.
Спроваджена жрекиня, матюкаючись, вилізла. Інтернаціональним жестом провела джип. Авто загальмувало, жрекиня про всяк випадок відскочила на брівку. В сніг упала пачка «Парламенту».
— Безглуздо шукати вашу Оксану тут. Дівулі не скажуть. Корпоративна конспірація плюс конкуренція, — роздер нову пачку сигарет Командо. — Ми підемо іншим шляхом. Ви — тримайте руку на пульсі Ткача. Нюх на поживу в нього, як у курцхаара. А я спробую відшукати другу жертву.
Командо натискав кнопку дзвінка. Двері мовчали.