— Може відчините?
— Може відчиню, а може, й ні.
— Я з собезу.
За дверима грюкнуло, зашаруділо ключем.
— Проходьте, бо хату вистудите. Нам тепло відрубали.
Замотана в сто вдяганок бабця пересувалася важко. Тьмяну кімнату обігрівала допотопна електроплитка з голою спіраллю.
— Слава Богу, електрику відрубають аж на тій неділі. Казала, як хату цеглою обкладали, не ламайте груби, не ламайте груби. Зараз би топили дровами, — шелестіла бабця.
— А де взяли б?
— Парканів оно повно, вночі нарубати — всіх ділов. Думають, баба пришелепкувата, не слухають баби, а баба й не такого бачила, баба і в голодоморі вижила, і у війну — бо нікого не слухала, а робила, як знала…
— Де Оксана?
— На роботі.
— Де працює?
— На Окружній.
— Тобто?
— Не знаєте, як працюють на Окружній?
Хотіла взяти сьогодні відгул, а сніг перестав, то побігла. Скоро прийде. Темніє рано, поночі не працює, бо має за Петриком у садок бігти.
— А де вона там стоїть?
— Раніше на п’ятому кілометрі, вигнали, за місце не платила, а тепер — куди пристроїться.
Попитайте дівчата, як схочуть, скажуть.
— Добре, дякую, зачиніть за мною.
— Казали, що пенсії підвищать, не чули?
— Коли — невідомо.