— Христос воскрес, — вихопилось.
— Воістину воскрес. Доброго дня вам, Пасха скінчилася.
— Даруйте. Як мені до вас звертатися?
— Митроха Василь Федорович. У миру. А так — отець Василій.
— Я вас слухаю, отче.
— Справа в тім… Я вже повідомив своє начальство…
Вирішують питання про зняття з мене сану…
— Чим можу зарадити? — обережно запитала Кулик. — Ми начебто інше відомство.
— Не ви мені, а я вам можу, вірніше хочу допомогти… це мій обов’язок християнина… допомогти, — і вмовк.
Мовчала й слідча.
— Я порушую тайну сповіді. Моєї парафіянки… Працює у нас у церкві. Прибиральницею… Я ось докладно виклав, на папері. Перепрошую, що потурбував, — ледь уклонився й вийшов.
Слідча прочитала батюшчину супліку. Повернулася до іншого листа, недочитаного через з’яву отця Василія.
«Шановна товаришко слідча! Вибачте, не знаю Вашого іменіпо батькові. Пише Вам Світлана Шушунова, якщо Ви мене ще пам’ятаєте. Ніхто ні в чому не винний. Я сама. У всьому винна я сама. Я дуже боюся помирати. Але ще більше я боюся жити. Тих дітей, ліцеїстів, їх убила я».
Кулик обхопила голову, важко гупало в скронях, ламало потилицю. Яка лиха година винесла її на Лідію торік?
Запроторити її за грати, хай народить, дитину забрати… А як вона щось заподіє. Чи народить і не віддасть. Немає закону — дитя від матері забирати. І вбити може. Мого сина. Запорпати все, хай сидить той, хто сидить. Чи дурка. Чи ця краля.
А Лідка залишиться свідком. А я у неї до скону висітиму на гачку? І хай, усе покину, за малого і — гай. А Лідка буде на свободі… Де поки що живі хлопчик Льонька з мамою і Світлана Шушунова…
Візаві Стаса вже не виглядав крутим мачо, як перше.
«Прийшла коза до воза й сказала ме-ке-ке», — потішився слідчий. Сьогодні начепив краватку від Лагерфельда. Де взяв, де взяв? Знає місця. Скоса позирав на своє віддзеркалення у вікні. Сподобався. Ізолятор не додав Командо елегантності.
Смердів тюрмою, брудна сорочка з одірваними ґудзиками, колись блакитні джинси закаляні, жалоба під нігтями. І — погляд. Сумирний, сказати б, погляд.
— Надумав? — Стас обрав голос з металевих.
— А ви хлопця допитали?
— Немає твого свідка.