— Стривайте, кого з цих людей ви знаєте? — Кулик показала список.
Жінка повільно прочитала його, видихнула.
— Нікого.
— Гаразд. Себто кепсько. Ви — вільні.
Свідок вийшла, Кулик зняла слухавку.
— Станіславе Павловичу, негайно дайте мені все, що ви зібрали на Шушунову Світлану Максимівну, лаборантку геоінституту. Де працювала, ким, скільки часу.
— Занесу. Я з першим обшуком у Голуб лоханувся.
Побачив торбу її смердючу, мало не знепритомнів. Другий обшук показав, що саме в торбі Голуб тягала колбу з барбізоном. А ми як ідіоти всю квартиру облазили. Винен, Тетяно Іванівно, я — віслюк.
— Проведіть слідчий експеримент. Перевірте, чи можна з вікна лабораторії, де працює Шушунова, побачити смітник у дворі, вирізнити на ньому людину і розпізнати її.
— Сьогодні — п’ятниця, час че, — урочисто виголосив Стас на порозі кабінету Кулик. — Вбирайтеся у бронежилет і короткими перебіжками просувайтеся в бік начальства, воно чекає на нашу версію.
Криворучко роздивлявся підлеглих, наче вперше. Кулик без запрошення сіла, витягла сигарети, закурила.
— Струнко! — гарикнув вареник.
Стас виструнчився, схаменувся, зніяковів. Кулик ані руш.
— Я дав тиждень для створення версії. Як ви його використали? Я — плідно. Читав, насолоджувався, — Криворучко кидав на стіл перед Кулик газети, чималу купу.
— Самі заголовки: «Смерть чатувала в ліцеї на дітей сильних світу цього», «Четверо в могилі, хто наступний», «Обітниця злочинного мовчання медиків». А це про нас — «Слідство ведуть не «знатокі». Я не знав, що створення негативної громадської думки навколо правоохоронних органів — ваше хобі. Мене влаштує, якщо ви негайно доповісте про результати своєї натхненної праці.
Стас глянув на Кулик і видобув з теки кілька папірців.
— Ось.
— Що?
— Плоди.
Криворучко пробіг очима папірці. Раптом осміхнувся.
— Уже краще. Можете, коли схочете. Закінчуйте, не баріться.
У приймальні секретарка подивилася на слідчу групу як на гладіаторів, що живими виходили з арени з левами.