Кулик зробила два кроки, закурила, видмухнула синій струмінь у кватирку.
— Питання: куди викидаєте тару з-під отрути?
— Машини не було, у них немає бензину.
— По-складах: ку-ди ви ді-ва-є-те та-ру?
— На смітник, — вичавила жінка.
— Де саме?
— На території інституту невеличкий смітничок. Машина звідти забирає.
— Це про що мовчали. А тепер про те, що ж ви згадали.
— Я… згадала, що та ненормальна колупалася на нашому смітнику.
— Яка ненормальна?
— Що школу потруїла.
— Звідки ви її знаєте і чому певні, що то була саме вона? — Її всі знають. Ну, взагалі. Вона примітна.
— Чому ж, дізнавшись про нещастя в ліцеї, не прийшли до нас і не сказали про свій смітник. А тепер Голуб затруїла на смерть ще одну людину, не чули?
— Яка Голуб? — жінка звела на слідчу погляд.
— Ваша ненормальна.
— Вона не моя.
— Підпишіть протокол допиту.
— А що… мені буде? — жінка, не читаючи, поставила підпис, увіпхнула носовика до сумки, але з кабінету не вийшла.
— Через вашу злочинну халатність і мовчання загинули люди. Загинули діти.
— Я… можу йти?
— Можете.
Жінка повернулася до дверей.