— Хто має доступ до роботи з барбізоном? Ви? — І ще Максимова — позмінно.
— Виходить — ви чи Максимова вбили трьох дітей у віці шістнадцяти років і двох дорослих, тридцяти восьми і п’ятдесяти років. У них виявлено в організмі сліди барбізону.
Так само в усіх ліцеїстів, які зараз лежать у лікарні.
Жінка зблідла, ледь помітні веснянки стали яскравими цятками.
— Чому ви мовчите?
— Я… не мовчу, я нічого не знаю, я думаю…
— Про що ви мовчите? І про що думаєте? — випорпувала по слову Кулик.
— Кажуть, ненормальна потруїла школу. Я їй нічого не давала… Коли почула, одразу згадала… — жінка витягла носовика, втерла спітнілого лоба, подивилася на слідчу так, ніби та має зглянутись і відпустити на волю.
— Згадали?
— Я їй нічого не давала.
— Кому?
— Тій, ненормальній.
— А кому?
— Нікому.
— Токсичні речовини приймаєте ви? — І Максимова. — І ви теж?
— На своїй зміні. А на другій — Максимова.
— Коли тара з токсином спустошується, куди її діваєте?
— Ми… повинні її пакувати… і складати для вивозу машиною на спецмогильник.
— Повинні чи пакуєте?
— Повинні…
— Але не пакуєте?
— Повинні, — голос жінки ледь чувся.