Називаюся простий народ. На простих усе тримається. Ні в кого на шиї не сидимо, працюємо, хто як може. Я свининку вирощую, макулатуру здаю, ось дитя ваше виношую, потім цю справу на потік поставлю, бідним мамкам безплідним допоможу. Доки роділка працюватиме — буду народжувати.
Крутимося. Не мітингуємо, не протестуємо, тихесенько будуємо життя в окремо взятій родині. Ми — за власть нашу.
— Кажете «ми», «у нас». Секта якась?
— Секта — коли небагато людей десь сидять і моляться. А опора власті — коли багато людей скрізь працюють на владу. Ось і ви, Тетяно Іванівно, багато працюєте. Робота у вас важка, але почесна. Все про всіх знати. А не знаєте, що ваша справа зараз зовсім іншого повороту набуде.
— ?
— Цей тип має наречену.
— Це не стосується справи.
— Якби вона не була вчителькою в ліцеї і не звалася Зіркою Симчич, — Лідія спостерегла за ефектом. І продовжила:
— Діло ваше, але чому Симчич ще й ненормальну Голуб покриває? А вона що хоч підкине за підказкою, що з дурки візьмеш? Ваш Станіслав Павлович, кажуть, приїхав на обшук та й поїхав — не схотів пошуками доказів ручки бруднити, а дарма…
Задзвонило.
— Що-о? Коли? Куди? Їду.
— У який бік, Тетяно Іванівно? Підвезете, щоб в автобусах не товктися.
— Візьміть таксі, ось гроші.
Кулик відпустила Лідію, замкнула двері. Майже побігла.
Зазирнула до сусіднього кабінету, звеліла провести додатковий обшук у Травіати Голуб. Лідія у вікно бачила, як Кулик всілася в службове авто. Тоді зазирнула в ті самі сусідні двері.
— Можна я від вас подзвоню? Дякую, я одне слово. Альо, це я, Ліда. Я зараз під’їду. Спасибі вам, Станіславе Павловичу. Чого це Тетяна Іванівна така розстроєна вибігла?
— Ваша дієтсестра захворіла.
— Валентина Валентинівна? Ой, така симпатична жінка… І за справу боліє. Я вас оце хвалила Тетяні Іванівні, такий, кажу, уважний слідчий, справедливий.
Вони бігли лікарняним коридором. Замалий халат не налазив, Кулик накинула його на плечі і зараз, кленучи, притримувала, аби не загубити. Черговий лікар тільки встигав командувати, куди повертати.
— Коли її привезли?
— Учора вночі.
— Чому не повідомили одразу?