— Чергував новий лікар, не в курсі.
— Які симптоми?
— Такі самі: блювота, пронос, гіперемія слизових, болі в суглобах, часто впадає в непритомний стан.
— Може говорити?
— Якщо опритомніє.
На ліжку важко дихала дієтсестра Король. Світлі кучерики просякнуті холодним потом, землисте обличчя. Важко постогнувала крізь зціплені зуби.
— Валентино Валентинівно!
З прозорого пластикового балона крапля за краплею зникали у вені, хвора кліпнула очима.
— Що ви їй вкололи?
— Принесли закордонний препарат, дає відчутний ефект за будь-якого отруєння, але ненадовго.
— Хто приніс?
— Вчителька з їхнього ліцею. Якесь дивне ім’я.
— Зірка?
— Вона.
Король розплющила очі, погляд поволі фокусувався.
— Я з прокуратури, як почуваєтесь?
— Боляче, — розліпила вуста хвора, — кістки болять, ноги, — вона засовалася під ковдрою. І знепритомніла.
Від головлікаря вийшла Зірка Симчич, побачила слідчу.
Сухо привіталися.
— Що ви тут робите?
Зірка елегантності й тут не втрачала. Породний льняний костюм кольору марельок — довга спідниця й коротенький, до талії, куртасик говорили про гарний смак і гроші, а важкі шкіряні сабо вигідно підкреслювали тендітну жіночність.
Кулик знову прикро відчула свою неоковирність. «Не спам’ятаю, коли в перукарні була, пофарбуватися б. Вчора здавала залік у тирі, побачила свої пальці з обгризеними нігтями. Костюм куплений ще на тридцятип’ятиріччя, з плечей не злазить — дорого обходиться синочок. Та ще й цей халат дурнуватий».