— Я… саме цього дня… мені за гороскопом можна було розпочинати дієту… ну, я й сіла.
— На яку? — щире жіноче зацікавлення глипнуло на Зірку.
— На білково-овочеву. — І як?
— Тобто?
— Допомагає?
— Я… я сама схудла, без дієти. Й досі до ладу не їм.
— Раніше їли. А того дня не їли…
Зірка купилася на міліціянтську щирість і наївно наступила на грабельки, дбайливо покладені для неї на стежці.
Повернула до дверей.
— То хто, кажете, тоді був сторонній у їдальні?
— Я кажу? — Зірка здивувалася через гладеньке плече.
— Не Папа ж Римський. І це — останнє запитання на сьогодні.
— Ви гейби лейтенант Коломбо любите штучки — дозволити жертві відплисти, а тоді смик і — за губу. Розмова у нас виходить, пані слідча, непроста якась.
— А ми люди непрості, пані Симчич, — слідча розслаблено сперлась на спинку крісла, чекала.
— Записуйте. Я бачила в їдальні: а) завгоспа Пожара Петра Ничипоровича, він сварився з прибиральницями за відра й ганчірки; бе) дієтсестру Король Валентину Валентинівну, вона бігла з кухні, знову полаялася з посудницею; ве) Травку, вона підлогу мила…
— Яка травка мила підлогу?
— Голуб Травіата Степанівна, переді мною з нею розмовляли. І охоронця одного з учнів.
— Перегуду Андрія Олександровича?
— Не знаю, як звати.
— Звали…
Зірка сіла на стілець.
— Перегуда Андрій Олександрович вчора вночі помер у токсикологічному відділенні Першої клінічної лікарні, в шостій палаті.