— Ви одразу пішли до їдальні?
— Ні.
— Чому?
— Не знаю… Пішла до свого кабінету.
— А до їдальні?
— Чергові ліцеїсти.
— Хто?
— Кузьменко, Лариса й Катя Пономаренки, Жора Бойко…
Ще хтось…
— Усі вони стали жертвами теракту. Окрім Кузьменка і вас.
— Якого теракту?
— У компот випадково втрапив пацюк? Ви знаєте, що ваша кухня обладнана найсучаснішим начинням. На такій кухні нічого випадкового трапитися не може. Випадок наш має дві руки, аби щось кудись вкинути, і одну голову, щоб замести сліди…
— Досить! — Зірка підвелася і ляпнула на стіл перепустку.
— Ми не закінчили допит.
— Не допит, а розмову. Допитують підозрюваних. А я, хвалити Бога, іще маю дві ноги, аби піти і не слухати безглуздих натяків і безпідставних підозр.
Слідча засміялася. Щиро так, приязно, навіть погарнішала.
Тримала павзу. Роздивлялася свою візаві. «Англійську й французьку викладаєш, італійський, кажеш, факультатив, нуну…»
— А де ви зазвичай обідаєте?
— У ліцеї.
— В їдальні ліцею?
— Так.
— А чому ви цього дня не їли там?