Стояли один проти одного маленька Кулик і тлустий Вареник.
— Два вождя послє дождя, — сказав Стас.
— Що-о? — ревнув Криворучко.
— Два вождя послє дождя. Так називали в народі картину Бродського «Товарищі Сталін і Ворошилов на прогулянці в Кремлі».
Криворучко так само рвучко вискочив з кабінету.
— То ти — ерудит? — Кулик вмостилася за столом. — Давай каву, скажи Насті, з зарплатні повернемо з відсотками.
Хай і цукру одсипле.
Надвечірній весняний парк гоїв буденні турботи великого міста. Командо побачив біля колиби гурт тінейджерів з пляшками бренді-коли в руках. Курили, голосно іржали. Сів на колоду, вкинув сигарету до рота з пачки, клацнув запальницею. Два хлопці винесли розчепірені віялом шашлики, кумпанія захвилювалася назустріч. Удаючи мачо, хизувалися перед подружками, театрально стромляли шампури у дерев’яну стіну, розлили у пластикові стакани червоне вино.
Алеєю крокувала перламутрова Марина.
Якби нараховували бали за мінімальну кількість бавовни і синтетики під назвою одяг, дівчина «Хай фай» перемогла б.
Командо стрельнув недопалком. Дівчина підійшла впритул, вперлася коліньми в коліна. Командо свиснув.
— А — не боїшся? Так ходити по вулиці…
— Сигарети є?
— «Прима».
— Гегемон безробітний? А понтів!
— Я — гематоген. А зараз на секретному завданні.
Біля мангалу товпилися умільці, поливаючи м’ясо вином.
Командо з Мариною підпирали шинквас.
— Доповідай. — Командо притримав за лікоть превентивно екзальтовану від потенційних гарних посиденьок Марину.
— Це було нельогко.
— При наливі врахую.
— Ти мент?