— Не можу, я одружений, — серйозно відповів Командо.
— А поляну накрию за повною програмою. Першоклясну.
— Ось проспект нашого магазину, — промуркотіла Марина, забачивши старшого продавця, — заходьте до нас ще. Без товару не залишитеся.
— Сьогодні після роботи, у Гідропарку, біля колиби, — Командо чарівливо посміхнувся.
Кулик відчинила кватирку, вмостилася за столом.
— Виконав, Станіславе Павловичу?
— Ех, Тетяно Іванівно. Нехтуєте ви першим законом військовослужбовця. Наказ — не поспішай виконувати, бо його можуть скасувати. А виконавши, не поспішай доповідати, бо отримаєш новий…
— У нас кави немає?
— Почали вживати? — І курити. І за себе не відповідати.
— Кави немає, можу впросити Настю на пару ложок.
З віддачею.
— До справи.
— Ми використовуємо всі дізнавально-розшукові методи слідства, зокрема, допитали всіх причетних до їдальні…
— Стасе, говори нормально. Я не Криворучко.
— Не второпаю, як з вами розмовляти. Або кричите, або сікаєтеся. От хотів сказати, а не скажу, що вас подали на заслуженого юриста.
— Троє покійників, п’ятеро — в лікарні, п’ятеро підозрюваних. І ніхто з п’ятьох підозрюваних жінок не має мотивів, ніхто — алібі, і — жодної зачіпки. Є жертви, а справи не існує. Фантомасія, — Кулик закурила у кватирку.
— Люди кажуть, що Криворучкові натякнули про залежність його генеральства від роботи нашої групи.
У коридорі загупали швидкі кроки, так умів лише Вареник.
Розчахнулися двері, Криворучко влетів до кімнати, мов на ядрі.
— Догралися. Допрацювалися. Дотрималися конспірації… — загорлав. — Захворіла дочка американського дипломата.
Хто їм сказав, що наші потруїлися? Вони дали офіційний запит. Я попереджав, я просив! — бігав по кабінету. — Медики-нехлюї, не розвезли хворих по місту. Даю шанс до кінця тижня — стулити версію, яка всіх влаштує!
Кандидатуру винного — мені на затвердження. Не зробите — на фік з пляжу. Заслужені, блін, юристи!